Плач Єремії 4

4 ¹Як потьмяніло золото, як змінилося найчистіше золото! Священне каміння розкидане на кожному розі вулиць. ²Дорогоцінні сини Сіону, колись варті на вагу щирого золота, як тепер їх вважають за глиняний посуд, виріб рук гончаря! ³Навіть шакали дають грудь і годують своїх малят, а дочка мого народу стала жорстокою, немов страуси в пустелі. ^a a v3 Страуси в давньому світі славилися тим, що покидали свої яйця та пташенят, — вони стали уособленням жорстокості до власного потомства. ⁴Язик немовляти, що ссе, прилипає до піднебіння від спраги; діти просять хліба, та ніхто не дає їм і шматочка. ⁵Ті, що колись ласували делікатесами, тепер лежать знедолені на вулицях; ті, що зростали, вдягнені в пишний багрянець, тепер горнуться до куп попелу. ⁶Провина дочки мого народу більша за гріх Содому, що був знищений за мить, хоч жодна людська рука не піднялася проти нього. ⁷Її князі були чистіші за сніг, біліші за молоко; їхні тіла рожевіші за корали, їхній вигляд — немов сапфір. ⁸Тепер їхній вигляд чорніший за сажу; їх не впізнають на вулицях. Їхня шкіра зморщилася на кістках; вона висохла, немов дерево. ⁹Убитим мечем було краще, ніж убитим голодом, що знемагали, пронизані голодом через брак плодів з полів. ¹⁰Руки милосердних жінок варили власних дітей; ті стали їм їжею, коли була знищена дочка мого народу. ¹¹Наш Отець дав повну волю своєму гніву; він вилив своє палаюче обурення і запалив вогонь на Сіоні, що пожер його основи. ¹²Не вірили царі землі, ані будь-хто з мешканців світу, що ворог чи супротивник міг увійти в брами Єрусалима. ¹³Це сталося за гріхи її пророків і злочини її священників, що проливали посеред неї кров праведних. ¹⁴Вони блукали сліпі вулицями, осквернені кров’ю, так що ніхто не міг торкнутися їхнього одягу. ¹⁵«Геть! Нечистий!» — кричали їм люди. — «Геть! Геть! Не торкайтеся!» Тож вони втекли й блукали, і серед народів казали: «Вони більше не можуть тут залишатися.» ¹⁶Обличчя нашого Отця розпорошило їх; він більше не погляне на них. Не виявлено пошани священникам, ні ласки старійшинам. ¹⁷Наші очі втомилися, марно виглядаючи допомоги; зі своїх веж ми виглядали народ, що не міг урятувати. ¹⁸Вони стежили за нашими кроками, тож ми не могли ходити своїми вулицями. Наш кінець наближався, дні наші були злічені, бо настав наш кінець. ¹⁹Наші переслідувачі були прудкіші за орлів у небі; вони гналися за нами по горах і чатували на нас у пустелі. ²⁰Саме дихання нашого життя, помазанець нашого Отця, був схоплений у їхні ями — той, про кого ми казали: «Під його тінню ми житимемо серед народів.» ^b b v20 «Під його тінню» — єврейський образ прихистку: жити в тіні царя означало жити під його захистом. ²¹Радій і веселися, дочко Едому, ти, що живеш у землі Уц; але чаша його гніву прийде і до тебе — ти сп’янієш і оголишся. ²²Твоя кара завершена, дочко Сіону; він не продовжить твого вигнання. Але твою провину, дочко Едому, він покарає; він викриє твої гріхи.