Судді 11

11 ¹Їфтах ґілеадянин був хоробрим воїном, але сином повії. Батьком його був Ґілеад. ²Ґілеадова дружина теж народила йому синів. Коли вони виросли, то вигнали Їфтаха, кажучи: «Ти не матимеш спадку в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки». ³Їфтах утік від своїх братів і оселився в землі Тов, де навколо нього зібралися негідники та виходили з ним.

⁴Через деякий час аммонітяни пішли війною на Ізраїль. ⁵Коли Аммон воював з Ізраїлем, старійшини Ґілеаду пішли, щоб привести Їфтаха із землі Тов. ⁶Вони сказали Їфтахові: «Ходи, будь нашим воєначальником, щоб ми могли воювати проти аммонітян».

⁷Їфтах відповів старійшинам Ґілеаду: «Хіба ви не зненавиділи мене й не вигнали з дому мого батька? Чому ж приходите до мене тепер, коли ви в біді?»

⁸Старійшини Ґілеаду відповіли: «Саме тому ми повернулися до тебе тепер: ходи, воюй разом з нами проти аммонітян, і ти станеш нашим головою над усіма, хто живе в Ґілеаді».

⁹Їфтах сказав старійшинам Ґілеаду: «Якщо ви повернете мене, щоб воювати з аммонітянами, і наш Отець віддасть їх мені, то я стану вашим головою».

¹⁰Старійшини Ґілеаду сказали Їфтахові: «Наш Отець нехай буде свідком між нами, якщо ми не зробимо саме так, як ти кажеш».

¹¹Їфтах пішов зі старійшинами Ґілеаду, і народ поставив його своїм головою та воєначальником. Усі свої слова він промовив перед нашим Отцем у Міцпі.

¹²Потім Їфтах послав посланців до царя аммонітян: «Що між нами, що ти прийшов воювати проти моєї землі?»

¹³Цар аммонітян відповів посланцям Їфтаха: «Коли Ізраїль виходив з Єгипту, він забрав мою землю від Арнону до Яввоку і Йордану, тож тепер поверни її мирно».

¹⁴Їфтах знову послав посланців до царя аммонітян ¹⁵і сказав йому: «Так говорить Їфтах: Ізраїль не брав землі ні в Моава, ні в Аммона. ¹⁶Коли Ізраїль вийшов з Єгипту, він перейшов пустелю до Червоного моря й дійшов до Кадешу. ¹⁷Ізраїль послав посланців до царя Едому: „Дозволь нам, будь ласка, пройти через твою землю“, але той не послухав. Послали також до царя Моава, але й він відмовив. Тож Ізраїль залишився в Кадеші. ¹⁸Вони пройшли пустелею, обійшли Едом і Моав і прийшли на схід від Моава. Вони отаборилися по той бік Арнону, не вступаючи в межі Моава, бо Арнон був його кордоном. ¹⁹Потім Ізраїль послав посланців до Сихона, царя амореїв, царя Хешбону: „Дозволь нам пройти через твою землю до нашого місця“. ²⁰Але Сихон не довірив Ізраїлеві пройти через його межі; він зібрав увесь свій народ, отаборився в Ягаці й воював проти Ізраїля. ²¹Тоді наш Отець, Бог Ізраїлю, віддав Сихона й увесь його народ у руки Ізраїля; вони розбили їх і забрали всю ту аморейську землю. ²²Вони забрали всю аморейську землю, від Арнону до Яввоку й від пустелі до Йордану. ²³Отже, наш Отець, Бог Ізраїлю, прогнав амореїв перед своїм народом Ізраїлем — то невже ти заволодієш нею? ²⁴Хіба ти не володієш тим, що дає тобі Хемош, твій бог? Тож і ми володітимемо всім, що наш Отець прогнав перед нами. ²⁵Хіба ти кращий за Валака, сина Ціппора, царя Моава? Чи сперечався він коли-небудь з Ізраїлем, чи воював з ним? ²⁶Триста років Ізраїль жив у Хешбоні та його селищах, в Ароері та його селищах і в усіх містах уздовж Арнону. Чому ж ви не повернули їх за той час? ²⁷Я не вчинив тобі кривди, а ти чиниш мені зло, воюючи проти мене. Нехай наш Отець, Суддя, розсудить сьогодні між синами Ізраїля та синами Аммона».

²⁸Але цар аммонітян не зважив на слова, які передав йому Їфтах.

Дух Отця і трагічна обітниця

²⁹Тоді Дух нашого Отця зійшов на Їфтаха. Він пройшов через Ґілеад і Манассію, пройшов через Міцпу Ґілеадську, а з Міцпи Ґілеадської рушив проти аммонітян.

³⁰І дав Їфтах обітницю нашому Отцеві: «Якщо ти віддаси аммонітян у мою руку, ³¹то те, що вийде з дверей мого дому назустріч мені, коли я повертатимуся з миром від аммонітян, належатиме нашому Отцеві, і я принесу це як цілопалення».

³²Їфтах перейшов до аммонітян, щоб воювати з ними, і наш Отець віддав їх у його руку. ³³Він розбив їх від Ароера аж до околиць Мінніту — двадцять міст — і до Авел-Кераміму, завдавши їм дуже великої поразки. Так Аммон був підкорений перед Ізраїлем.

³⁴Їфтах повернувся до свого дому в Міцпі, і ось його дочка вийшла йому назустріч з бубнами й танцями. Вона була його єдиною дитиною — не мав він ні іншого сина, ні дочки. ³⁵Коли він побачив її, то роздер свій одяг і сказав: «Ой, дочко моя, ти вразила мене вкрай — ти стала моїм горем. Я відкрив свої уста перед нашим Отцем і не можу взяти свого слова назад».

³⁶Вона сказала йому: «Батьку мій, ти дав обітницю нашому Отцеві — учини ж зі мною так, як ти пообіцяв, адже наш Отець помстився за тебе твоїм ворогам, аммонітянам». ³⁷І сказала вона батькові: «Нехай зроблять мені одне: дай мені два місяці, щоб я пішла на гори й оплакувала своє дівоцтво — я та мої подруги».

³⁸«Іди», — сказав він і відпустив її на два місяці. Вона та її подруги пішли й оплакували на горах її дівоцтво. ³⁹Через два місяці вона повернулася до свого батька, і він виконав над нею свою обітницю. Вона не пізнала чоловіка. І став звичай в Ізраїлі, ⁴⁰що кожного року дочки Ізраїля виходили вшанувати пам’ять дочки Їфтаха ґілеадянина — чотири дні на рік.