1 Царів 2

2 ¹Коли наблизився час Давидові померти, він заповів синові своєму Соломону: ²«Я незабаром піду шляхом усієї землі. Будь сильним і покажи себе мужем. ³Дотримуйся настанови твого Отця: ходи його дорогами й зберігай його постанови, заповіді, закони та свідчення, як написано в законі Мойсея, щоб тобі таланило в усьому, що робиш, куди б ти не повернувся, ⁴щоб наш Отець утвердив слово, яке він сказав про мене: „Якщо твої сини берегтимуть свою дорогу, ходячи переді мною вірно всім своїм серцем і всією своєю душею, то ніколи не забракне тобі мужа на престолі Ізраїля.“

⁵Ти також знаєш, що зробив мені Йоав, син Церуї, — що він зробив двом воєначальникам Ізраїля, Авнерові, синові Нера, і Амасі, синові Єтера. Він убив їх, проливши кров війни в час миру, і заплямував кров’ю війни пояс на своїх стегнах та сандалі на своїх ногах. ⁶Чини за своєю мудрістю; не дай його сивій голові зійти до могили з миром. ⁷Виявляй доброту синам Барзіллая ґілеадянина; нехай вони будуть серед тих, хто їсть за твоїм столом, бо вони підтримали мене, коли я втікав від Авесалома, брата твого.

⁸При тобі є Шимей, син Ґери, веніямитянин із Бахуріма, який гірко проклинав мене того дня, коли я йшов до Маханаїму. Але він зійшов мені назустріч до Йордану, і я поклявся йому нашим Отцем: „Не вб’ю тебе мечем.“ ⁹Тож не залиши його безкарним. Ти мудрий; ти знатимеш, що з ним зробити, — зведи його сиву голову до могили в крові.»

¹⁰Потім Давид спочив зі своїми батьками, і був похований у місті Давидовім. ¹¹Давид царював над Ізраїлем сорок років: у Хевроні сім років, а в Єрусалимі тридцять три. ¹²Тож Соломон сів на престолі Давида, батька свого, і царство його міцно утвердилося.

Згубне прохання Адонії

¹³Адонія, син Хаґґіти, прийшов до Вірсавії, матері Соломона. «Чи з миром ти приходиш?» — запитала вона. «З миром», — відповів він.

¹⁴Потім він сказав: «Я маю щось тобі сказати.» «Кажи», — відповіла вона.

¹⁵Він сказав: «Ти знаєш, що царство було моїм, і весь Ізраїль дивився на мене, щоб я царював. Але воно повернулося й стало братовим, бо воно було його від нашого Отця. ¹⁶Тепер я маю одне прохання до тебе; не відмов мені.» «Кажи», — сказала вона.

¹⁷Він сказав: «Прошу, попроси царя Соломона — він не відмовить тобі — щоб дав мені Авішаґу шунамітянку за дружину.»

¹⁸«Гаразд, — сказала Вірсавія, — я поговорю з царем за тебе.»

¹⁹Вірсавія пішла до царя Соломона, щоб поговорити з ним за Адонію. Цар підвівся їй назустріч, уклонився їй і сів на своєму престолі. Він звелів поставити престол для матері царя, і вона сіла праворуч від нього. ²⁰Вона сказала: «Я маю одне маленьке прохання; не відмов мені.» Цар сказав: «Проси, мати моя; я не відмовлю тобі.»

²¹Тож вона сказала: «Нехай Авішаґу шунамітянку віддадуть Адонії, братові твоєму, за дружину.»

²²Цар Соломон відповів матері своїй: «Чому ти просиш Авішаґу шунамітянку для Адонії? Проси для нього й царство — він же мій старший брат, — для нього, і для священника Авіятара, і для Йоава, сина Церуї!» ²³Тоді цар Соломон поклявся нашим Отцем: «Нехай він зробить мені так і ще більше, якщо не проти власного життя сказав Адонія це слово! ²⁴Тож тепер, як живий наш Отець, — який утвердив мене, посадив мене на престолі Давида, батька мого, і створив мені дім, як обіцяв, — сьогодні Адонія буде убитий.»

²⁵Тож цар Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, який уразив Адонію, і той помер. ²⁶Цар сказав священникові Авіятарові: «Іди на свої поля в Анатоті. Ти заслуговуєш смерті, але я не вб’ю тебе тепер, бо ти носив ковчег Владики Отця перед Давидом, батьком моїм, і розділяв усі його страждання.» ²⁷Тож Соломон усунув Авіятара від священства нашого Отця, виконавши слово нашого Отця, сказане в Шіло про дім Ілія.

²⁸Звістка дійшла до Йоава — який пристав до Адонії, а не до Авесалома, — тож він утік до намету нашого Отця і вхопився за роги жертовника. ²⁹Цареві Соломону сказали, що Йоав утік до намету нашого Отця і був біля жертовника. Тож він послав Бенаю, сина Єгояди, кажучи: «Іди, уразь його.»

³⁰Беная прийшов до намету нашого Отця і сказав Йоаву: «Цар каже: Вийди.» Той відповів: «Ні, я помру тут.» Беная переказав цареві: «Ось що сказав Йоав і як він мені відповів.»

³¹Цар сказав: «Зроби, як він каже. Уразь його і поховай його, і зніми з мене та з дому батька мого невинну кров, яку пролив Йоав. ³²Наш Отець поверне його кровопролиття на його власну голову, бо він уразив двох мужів, праведніших і кращих за нього, убивши їх мечем, — Авнера, сина Нера, воєначальника війська Ізраїля, і Амасу, сина Єтера, воєначальника війська Юди, — без відома Давида, батька мого. ³³Їхня кров повертається на голову Йоава і на голови його нащадків навіки; але для Давида, його нащадків, його дому і його престолу буде мир від нашого Отця навіки.»

³⁴Тож Беная, син Єгояди, пішов, уразив Йоава і вбив його, і був він похований у своєму домі в пустелі. ³⁵Цар поставив Бенаю, сина Єгояди, над військом замість Йоава, а священника Садока замість Авіятара.

³⁶Потім цар покликав Шимея і сказав йому: «Збудуй собі дім у Єрусалимі й живи там; не виходь звідти нікуди. ³⁷Бо того дня, коли ти вийдеш і перейдеш потік Кедрон, знай напевно, що неодмінно помреш; твоя кров на твоїй власній голові.»

³⁸Шимей сказав цареві: «Слово твоє добре. Як сказав володар мій цар, так і зробить слуга твій.» Шимей жив у Єрусалимі довгий час.

³⁹Через три роки двоє слуг Шимея втекли до Ахіша, сина Маахи, царя Ґату. Шимеєві сказали: «Слуги твої в Ґаті.»

⁴⁰Тож Шимей устав, осідлав свого осла і пішов до Ахіша в Ґат шукати своїх слуг; потім пішов і привів їх із Ґату. ⁴¹Коли Соломону сказали, що Шимей ходив з Єрусалима до Ґату й повернувся, ⁴²цар послав по Шимея і сказав: «Хіба не змусив я тебе поклястися нашим Отцем і не застеріг тебе: „Того дня, коли ти вийдеш і підеш будь-куди, знай напевно, що помреш“? І ти сказав мені: „Слово твоє добре; я послухаюся.“ ⁴³Чому ж тоді ти не дотримав клятви, якою поклявся перед нашим Отцем, і наказу, який я дав тобі?» ⁴⁴Цар також сказав Шимеєві: «Ти знаєш у своєму власному серці все зло, яке ти вчинив Давидові, батькові моєму. Тепер наш Отець поверне твоє зло на твою власну голову. ⁴⁵А цар Соломон буде благословенний, і престол Давида утверджений перед нашим Отцем навіки.» ⁴⁶Цар наказав Бенаї, синові Єгояди, який вийшов і уразив Шимея, і той помер. Тож царство зміцнилося в руках Соломона.