Псалми 69 (68)

69 ¹Спаси мене, мій Отче, бо води піднялися до моєї шиї.

²Я грузну в глибокому багні, де немає опори; я в глибоких водах, і повінь накриває мене. ³Я виснажений від крику про допомогу; моє горло пересохло. Мої очі знемагають, виглядаючи мого Отця. ⁴Тих, хто ненавидить мене без причини, більше, ніж волосся на моїй голові; багато ворогів прагнуть знищити мене своєю брехнею. Те, чого я не крав, тепер мушу повертати.

⁵Мій Отче, ти знаєш мою нерозсудливість; мої провини не приховані від тебе. ⁶Нехай ті, хто надіється на тебе, не осоромляться через мене, Отче небесних воїнств; нехай ті, хто шукає тебе, не будуть зганьблені через мене, Отче Ізраїлю. ⁷Заради тебе я зносив ганьбу; сором укрив моє обличчя. ⁸Я став чужим для своїх братів, чужинцем для дітей своєї матері.

⁹Бо ревність за твій дім з’їла мене, і образи тих, хто ображає тебе, впали на мене. ^a a v9 Коли Ісус очистив храм, його учні згадали ці слова як написані про нього; Павло побачив другий рядок сповненим у Христі, який зніс образи світу, спрямовані проти Отця. ¹⁰Коли я плакав і упокорював себе постом, це стало мені на ганьбу. ¹¹Коли жалобний одяг я зробив своїм вбранням, я став для них посміховиськом. ¹²Ті, хто сидить біля воріт, говорять про мене, і я — пісня п’яниць. ^b b v12 Міські ворота були місцем громадських зібрань у стародавньому Ізраїлі — там сиділи старійшини, розглядали справи й розносили міські новини, подібно до площі перед судом.

¹³А я молюся до тебе, мій Отче, у час сприятливий; у повноті вірної любові своєї відповідай мені, у правді твого спасіння. ¹⁴Визволи мене з багна; не дай мені потонути. Врятуй мене від тих, хто ненавидить мене, і від глибоких вод. ¹⁵Нехай не накриє мене повінь, нехай не поглине мене глибина, нехай яма не стулить наді мною своїх уст.

¹⁶Відповідай мені, мій Отче, бо добра вірна любов твоя; у великому своєму милосерді повернися до мене. ¹⁷Не ховай свого обличчя від слуги свого, бо я в біді; відповідай мені скоро. ¹⁸Наблизься до мене й визволи мене; відкупи мене заради моїх ворогів.

¹⁹Ти знаєш мою ганьбу, мій сором і мою зневагу; усі мої супротивники перед тобою. ²⁰Ганьба розбила моє серце, і я в розпачі. Я шукав співчуття, та не було його, і втішителів, та не знайшов нікого. ²¹Вони дали мені отруту замість їжі, а в спразі моїй напоїли мене оцтом. ^c c v21 На хресті Ісусові подали вино, змішане з жовчю, і кисле вино на губці — страждання, про яке співав Давид, пережите Сином через століття.

²²Нехай стіл, накритий перед ними, стане пасткою, а їхній бенкет — сіткою. ^d d v22 Павло навів ці слова про тих, хто спіткнувся об Месію, — проте прагнув їхнього помилування, а не загибелі, жадаючи, щоб усі повернулися додому. ²³Нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили, і зігни їхні спини навіки. ²⁴Вилий на них своє обурення, і нехай палючий гнів твій настигне їх. ²⁵Нехай стане їхній табір пусткою; нехай ніхто не живе в їхніх наметах. ^e e v25 Петро побачив цей вірш сповненим у Юді, чиє місце серед апостолів залишилося порожнім і було віддане іншому. ²⁶Бо вони переслідують того, кого ти вразив, і розповідають про біль тих, кого ти поранив. ²⁷Додай їм провину до провини; нехай не ввійдуть у твою праведність. ²⁸Нехай будуть викреслені з книги життя і не зараховані до праведних.

²⁹А я пригнічений і в болю; нехай спасіння твоє, мій Отче, надійно піднесе мене на висоту.

³⁰Я прославлю ім’я нашого Отця піснею; звеличу його подякою. ³¹Це буде нашому Отцеві приємніше за вола, за бика з рогами й копитами. ³²Побачать це смиренні й зрадіють; ви, хто шукає нашого Отця, нехай оживуть ваші серця. ³³Бо наш Отець чує вбогих і не зневажає свого народу, що в полоні.

³⁴Нехай славлять його небо та земля, моря й усе, що рухається в них. ³⁵Бо наш Отець спасе Сіон і відбудує міста Юди; його народ оселиться там і володітиме ним. ³⁶Нащадки його слуг успадкують її, і ті, хто любить його ім’я, оселяться в ній.