Євангеліє від Луки 15

15 ¹А всі митники та грішники сходилися до нього, щоб слухати його. ^a a v1 Митників зневажали як зрадників — юдеїв, які збирали гроші для Риму, часто беручи більше, ніж належало, і привласнюючи різницю. ²А фарисеї та книжники нарікали, кажучи: «Цей чоловік приймає грішників і їсть із ними».

³Тоді він розповів їм таку притчу:

⁴«Хто з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у відкритому полі й не піде за загубленою, доки не знайде її? ⁵А знайшовши її, кладе собі на плечі, радіючи.» ⁶А прийшовши додому, скликає своїх друзів і сусідів та каже їм: «Радійте зі мною, бо я знайшов свою загублену вівцю». ⁷«Кажу вам: так само на небі буде більше радості за одного грішника, який кається, ніж за дев’яносто дев’ятьох праведників, які не потребують покаяння.»

Отець шукає загублену монету

⁸«Або яка жінка, маючи десять срібних монет, кожна з яких — денна платня, загубивши одну, не запалить світильника, не підмете в домі й не шукатиме старанно, доки не знайде її?» ⁹А знайшовши її, скликає своїх подруг і сусідок: «Радійте зі мною, бо я знайшла монету, яку була загубила». ¹⁰«Так, кажу вам, буває радість перед ангелами нашого Отця за одного грішника, який кається.»

Отець біжить назустріч своєму синові, що повертається додому

¹¹І сказав він: «Один чоловік мав двох синів.»

¹²«Молодший син сказав своєму батькові: „Батьку, дай мені частку майна, яка мені належить.“ І той розділив між ними своє майно. ¹³Невдовзі молодший син зібрав усе, що мав, вирушив у далеку країну й там розтринькав свій маєток, живучи безпутно. ¹⁴А коли він усе витратив, настав великий голод у тій країні, і він почав терпіти нужду. ¹⁵Тож пішов він і найнявся до одного з жителів тієї країни, а той послав його на свої поля пасти свиней. ¹⁶І прагнув він наповнити свій шлунок стручками, які їли свині, та ніхто йому не давав.»

¹⁷Опам’ятавшись, він сказав: «Скільки наймитів у мого батька мають удосталь хліба, а я тут гину з голоду?» ¹⁸«Встану, піду до свого батька й скажу йому: „Батьку, я згрішив проти неба й перед тобою. ¹⁹Я вже не гідний зватися твоїм сином. Прийми мене як одного зі своїх наймитів.“»

²⁰«Він устав і пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його, і серце його сповнилося милосердям — він побіг, обняв його й поцілував.» ^b b v20 У культурі часів Ісуса поважний чоловік ніколи не бігав прилюдно — те, що батько побіг, було приголомшливим, свідомим вчинком любові й самоприниження.

²¹А син сказав йому: «Батьку, я згрішив проти неба й перед тобою. Я вже не гідний зватися твоїм сином».

²²Але батько сказав своїм слугам: «Мерщій принесіть найкращу одежу й одягніть його, надіньте йому перстень на руку та сандалі на ноги.»

²³«Приведіть відгодоване теля й заколіть його, і будьмо їсти та святкувати. ²⁴Бо цей мій син був мертвий і ожив, був загублений і знайшовся.» І почали вони святкувати.

²⁵«Старший його син був у полі; повертаючись і наблизившись до дому, почув він музику й танці. ²⁶І покликав він одного зі слуг та запитав, що відбувається. ²⁷Той відповів йому: „Твій брат прийшов, і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим та неушкодженим.“ ²⁸Та він розгнівався й не хотів заходити. Тоді батько його вийшов і почав його вмовляти, ²⁹але він відповів своєму батькові: „Ось, стільки років я служу тобі й ніколи не порушив жодного твого наказу, а ти жодного разу не дав мені навіть козеняти, щоб повеселитися з моїми друзями.“ ³⁰„А коли прийшов цей твій син, що розтринькав твій маєток із блудницями, ти заколов для нього відгодоване теля!“»

³¹Він сказав йому: «Сину, ти завжди зі мною, і все, що я маю, — твоє.»

³²«„Годилося ж радіти та святкувати: цей брат твій був мертвий і ожив, був загублений і знайшовся.“»