Євангеліє від Луки 14

14 ¹Однієї суботи, коли він прийшов поїсти до дому одного з начальників фарисеїв, вони пильно стежили за ним. ²А перед ним був чоловік, у якого тіло набрякло від води.

³Ісус запитав законників та фарисеїв: «Чи дозволено зцілювати в суботу, чи ні?»

⁴Але вони мовчали. Тоді він, узявши того чоловіка, зцілив його й відпустив.

⁵Потім сказав їм: «Якщо в когось із вас син або віл упаде в колодязь у суботній день, хіба ви негайно не витягнете його?»

⁶І вони не могли нічого на це відповісти.

⁷Помітивши, як гості обирали почесні місця, він розповів їм притчу:

⁸«Коли хтось запрошує тебе на весільний бенкет, не сідай на почесне місце, бо, можливо, запрошено поважнішого за тебе гостя. ⁹Тоді той, хто запросив вас обох, підійде й скаже тобі: „Поступися своїм місцем цьому чоловікові“, — і ти з соромом муситимеш зайняти найнижче місце. ¹⁰Але коли тебе запрошують, іди та сідай на найнижче місце, щоб, коли підійде твій господар, він сказав тобі: „Друже, пересядь вище“. Тоді ти будеш у пошані перед усіма, хто сидить за столом разом з тобою. ¹¹Бо кожен, хто підносить себе, буде принижений, а хто принижує себе, буде піднесений.»

¹²Потім він сказав тому, хто його запросив: «Коли влаштовуєш обід чи вечерю, не клич своїх друзів, ні братів, ні родичів, ні багатих сусідів. Бо інакше вони й тебе запросять навзаєм, і так тобі відплатять. ¹³Але коли влаштовуєш бенкет, запрошуй убогих, калік, кульгавих, сліпих, ¹⁴і будеш благословенний, бо вони не мають чим тобі відплатити. Тобі ж відплатиться при воскресінні праведних.»

Бенкет Отця

¹⁵Почувши це, один із тих, хто сидів за столом разом з ним, сказав йому: «Блаженний той, хто їстиме на бенкеті в Царстві нашого Отця!»

¹⁶Ісус відповів: «Один чоловік влаштовував великий бенкет і запросив багатьох гостей.

¹⁷Коли настав час бенкету, він послав свого слугу сказати запрошеним: „Приходьте, бо вже все готове“. ¹⁸Але всі вони, один за одним, почали вибачатися. Перший сказав йому: „Я купив поле, і мушу піти оглянути його. Прошу, вибач мені“.

¹⁹Інший сказав: „Я купив п’ять пар волів і йду випробувати їх. Прошу, вибач мені“.

²⁰А ще інший сказав: „Я щойно одружився, тому не можу прийти“.

²¹Слуга повернувся й розповів про це своєму господареві. Тоді розгнівався господар дому й сказав своєму слузі: „Вийди швидко на вулиці та провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кульгавих“.

²²„Пане“, — сказав слуга, — „зроблено те, що ти звелів, але ще є місце“.

²³Тоді господар сказав слузі: „Вийди на дороги та стежки й спонукай їх увійти, щоб мій дім наповнився. ²⁴Бо кажу вам: ніхто з тих, кого було запрошено, не скуштує мого бенкету“.»

Ціна того, щоб іти за Ісусом

²⁵Великі натовпи йшли разом з ним, і, обернувшись до них, він сказав:

²⁶«Якщо хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька та матері, дружини й дітей, братів і сестер, — так, навіть і власного життя, — той не може бути моїм учнем. ^a a v26 «Зненавидіти» тут — це єврейський спосіб висловлювання, що означає любити набагато менше для порівняння. Ісус не велить ворожнечі до рідних, а любові до нього, яка перевершує будь-яку іншу відданість. ²⁷Хто не несе свого хреста й не йде за мною, той не може бути моїм учнем. ²⁸Припустімо, хтось із вас хоче збудувати вежу. Хіба не сяде він спершу й не підрахує витрат, щоб побачити, чи вистачить йому коштів її завершити? ²⁹Інакше, якщо закладе підмурок, а завершити не зможе, усі, хто побачить це, почнуть глузувати з нього, ³⁰кажучи: „Цей чоловік почав будувати, та не зміг завершити“. ³¹Або який цар, збираючись на війну проти іншого царя, не сяде спершу й не обміркує, чи здатен він із десятьма тисячами воїнів стати проти того, хто йде на нього з двадцятьма тисячами? ³²А якщо не здатен, то, поки той ще далеко, пошле послів і проситиме умов миру. ³³Так само й кожен із вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем.

³⁴Сіль — добра річ, але якщо сіль втратить солоність, то чим її знову зробити солоною? ³⁵Вона не придатна ні для землі, ні для гною, — її викидають геть. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»