2 Хронік 6

6 ¹Тоді Соломон сказав: «Наш Отець сказав, що перебуватиме в густій темряві. ²Але я збудував тобі піднесений дім, місце, де ти житимеш повіки.»

³Тоді цар обернувся і благословив усе зібрання Ізраїля, коли всі вони стояли. ⁴Він сказав: «Благословенний наш Отець, Бог Ізраїля, рука якого виконала те, що його вуста пообіцяли моєму батькові Давидові, кажучи:

⁵„Відколи я вивів свій народ з Єгипту, я не обрав жодного міста з усіх племен Ізраїля, щоб збудувати дім для мого імені там, ані жодного чоловіка, щоб правити моїм народом Ізраїлем. ⁶Але я обрав Єрусалим, щоб моє ім’я було там, і я обрав Давида, щоб вести мій народ Ізраїль.“

⁷Давид, мій батько, мав на серці збудувати дім для імені нашого Отця, Бога Ізраїля.

⁸Але наш Отець сказав Давидові, моєму батькові: „Через те, що в твоєму серці було збудувати дім для мого імені, ти добре вчинив, що намірився це зробити. ⁹Та не ти збудуєш цей дім; твій син, що вийде з твого власного тіла, — він збудує дім для мого імені.“

¹⁰І ось наш Отець виконав слово, яке сказав: я став наступником Давида, мого батька, і сиджу на престолі Ізраїля, як він обіцяв, і я збудував дім для імені нашого Отця, Бога Ізраїля. ¹¹Там я поставив ковчег, у якому заповіт, що його наш Отець уклав із народом Ізраїля.»

Соломон молитвою освячує дім Отця

¹²Тоді Соломон став перед жертовником нашого Отця, перед усім зібранням Ізраїля, і простягнув свої руки. ¹³Соломон зробив бронзовий поміст завдовжки близько семи з половиною футів, завширшки сім з половиною футів і заввишки чотири з половиною фути, і поставив його посеред двору. Він став на нього, схилив коліна перед усім зібранням Ізраїля і простягнув руки до неба. ¹⁴Він сказав: О мій Отче, Боже Ізраїля, немає Отця, подібного до тебе, ні на небі, ні на землі, що дотримуєшся заповіту і виявляєш віддану любов своїм слугам, які ходять перед тобою всім серцем. ¹⁵Ти дотримав своєї обіцянки своєму слузі Давидові, моєму батькові; що ти промовив своїми вустами, те виконав своєю рукою сьогодні.

¹⁶Тож тепер, мій Отче, Боже Ізраїля, дотримай своєму слузі Давидові, моєму батькові, те, що ти обіцяв: «Ти ніколи не матимеш нестачі в чоловікові переді мною на престолі Ізраїля, якщо тільки твої сини пильнуватимуть свій шлях, щоб ходити в моєму законі, як ти ходив переді мною.» ¹⁷А тепер, мій Отче, Боже Ізраїля, нехай підтвердиться слово, яке ти сказав своєму слузі Давидові.

¹⁸Але чи справді наш Отець житиме з людьми на землі? Небеса і найвищі небеса не можуть умістити тебе, — а тим паче цей дім, який я збудував. ^a a v18 Соломон дивується, що наш Отець оселиться з людьми на землі, — прагнення, що сповна здійснилося, коли Син прийшов, щоб жити серед нас, і остаточно тоді, коли наш Отець житиме зі своїми дітьми повіки. ¹⁹Та все ж почуй молитву свого слуги і його благання, О мій Отче, і почуй волання і молитву, що твій слуга молить перед тобою. ²⁰Нехай твої очі будуть відкриті до цього дому вдень і вночі, до місця, про яке ти сказав, що покладеш там своє ім’я, щоб почути молитву, що твій слуга молить до цього місця. ²¹Почуй благання свого слуги і свого народу Ізраїля, коли вони молитимуться до цього місця. Почуй з неба, з місця свого перебування; і коли почуєш, прости.

²²Якщо хтось згрішить проти свого ближнього і буде змушений скласти присягу, і прийде та присягне перед твоїм жертовником у цьому домі, ²³тоді почуй з неба і вчини. Розсуди своїх слуг: віддай винному за його вчинки, а праведного виправдай, винагородивши його за його праведність.

²⁴Якщо твій народ Ізраїль, розбитий ворогами за те, що згрішив проти тебе, навернеться, щоб прославити твоє ім’я, молитиметься і благатиме тебе в цьому домі, ²⁵тоді почуй з неба, прости гріх свого народу Ізраїля і поверни їх до землі, яку ти дав їм та їхнім предкам.

²⁶Коли небо зачиниться і не буде дощу через те, що вони згрішили проти тебе, якщо вони молитимуться до цього місця, прославлятимуть твоє ім’я і відвернуться від свого гріха, коли ти даси їм страждати, ²⁷тоді почуй з неба, прости гріх своїх слуг, свого народу Ізраїля, коли навчиш їх доброго шляху, яким ходити, і пошли дощ на свою землю, яку ти дав своєму народові в спадщину.

²⁸Якщо голод, пошесть, суховій, сажка, сарана чи гусінь нападе на землю; якщо вороги обляжуть їх у їхніх містах, — яка б пошесть чи хвороба не прийшла, ²⁹яку б молитву чи благання не склав хто-небудь або весь твій народ Ізраїль, кожен, знаючи своє власне страждання і біль та простягаючи свої руки до цього дому, ³⁰тоді почуй з неба, з місця свого перебування, і прости, і віддай кожному за всіма його шляхами, бо ти знаєш його серце, — адже лише ти знаєш серце кожної людини, ³¹щоб вони боялися тебе і ходили твоїми шляхами, доки житимуть на землі, яку ти дав нашим предкам.

³²Також, коли чужинець, що не з твого народу Ізраїля, прийде з далекого краю заради твого великого імені, твоєї могутньої руки і твого простягнутого рамена, — коли вони прийдуть і молитимуться до цього дому, ³³тоді почуй з неба, де ти живеш, і зроби все, про що просить чужинець, щоб усі народи землі знали твоє ім’я і боялися тебе, як твій народ Ізраїль, і знали, що цей дім, який я збудував, носить твоє ім’я.

³⁴Якщо твій народ вирушить на війну проти своїх ворогів, куди б ти його не послав, і молитиметься до тебе в напрямі цього міста, яке ти обрав, і дому, який я збудував для твого імені, ³⁵тоді почуй з неба їхню молитву і їхнє благання та захисти їхню справу.

³⁶Якщо вони згрішать проти тебе, — бо немає нікого без гріха, — і ти розгніваєшся на них і віддаси їх ворогові, який забере їх у полон до краю далекого чи близького,

³⁷та все ж, якщо в краю свого полону вони візьмуть це до серця і навернуться та благатимуть тебе там, кажучи: «Ми згрішили, ми вчинили неправедно, ми діяли лукаво,» ³⁸якщо вони навернуться до тебе всім своїм серцем і всією своєю душею в краю свого полону, куди їх забрали, і молитимуться в напрямі своєї землі, яку ти дав їхнім предкам, міста, яке ти обрав, і дому, який я збудував для твого імені, ³⁹тоді почуй з неба, з місця свого перебування, їхню молитву і благання, захисти їхню справу і прости своєму народові, який згрішив проти тебе.

⁴⁰Тепер, мій Отче, нехай твої очі будуть відкриті, а твої вуха уважні до молитви цього місця.

⁴¹А тепер устань, мій Отче, і прийди до місця свого спочинку, ти й ковчег твоєї могутності. Нехай твої священники, мій Отче, зодягнуться в спасіння, і нехай твої вірні радіють у твоїй доброті. ⁴²Мій Отче, не відкинь свого помазаника. Згадай свою заповітну любов до Давида, свого слуги.