Еклезіаст 2

2 ¹У серці своєму я сказав: «Ану ж, випробую тебе насолодою; тож зазнай добра». Та виявилось, що й це — марнота. ²Про сміх я сказав: «Це безумство», а про насолоду: «Що з неї користі?»

³Я досліджував у серці своєму, як звеселити тіло вином, — а серце моє все ж провадило мене мудрістю, — і як триматися глупоти, аж поки побачу, що ж добре людям робити під небом за ті небагато днів їхнього життя. ⁴Я звершив великі діла: збудував собі будинки й насадив виноградники. ⁵Я розвів собі сади та парки й насадив у них усякі плодові дерева. ⁶Я зробив собі водойми, щоб зрошувати з них гай дерев, що ростуть. ⁷Я придбав рабів і рабинь, та й народжені в домі раби в мене були. Мав я більші стада худоби й отари, ніж усі, хто був переді мною в Єрусалимі. ⁸Я зібрав собі срібло та золото, скарби царів і країв. Завів собі співаків і співачок та втіхи чоловічі — багато наложниць. ⁹Так я звеличився, став більшим за всіх, хто був переді мною в Єрусалимі; і мудрість моя лишалася зі мною. ¹⁰Чого б не забажали очі мої, я нічого не стримував. Я не відмовляв серцю своєму в жодній радості, бо серце моє тішилося всією працею моєю, і це була моя винагорода за всю мою працю. ¹¹Тоді я оглянув усе, що зробили руки мої, і працю, яку я вклав у це, і все воно виявилося марнотою й гонитвою за вітром; і нічого не здобуто під сонцем.

Мудрість проти глупоти

¹²Тож я звернувся, щоб розглянути мудрість, і безумство, і глупоту. Бо що вдіє наступник царя? Лише те, що вже зроблено. ¹³Я побачив, що мудрість має більше користі за глупоту, як світло має більше за темряву. ¹⁴Мудрий має очі у своїй голові, а дурень ходить у темряві. Та все ж я зрозумів, що однакова доля спіткає їх усіх. ^a a v14 «Має очі у своїй голові» — це єврейський вислів: мудрий бачить ясно. ¹⁵Тоді я подумав: «Доля дурня спіткає й мене. То навіщо ж я став таким вельми мудрим?» І вирішив я, що й це — марнота. ¹⁶Ані мудрого, ані дурня не пам’ятатимуть довго; у прийдешні дні обох забудуть. Як же вмирає мудрий — так само, як дурень! ¹⁷Тож зненавидів я життя, бо прикрою була мені праця, що діється під сонцем; усе воно — марнота й гонитва за вітром.

Здобуток, залишений чужинцеві

¹⁸Зненавидів я всю працю свою під сонцем, бо мушу лишити її тому, хто буде по мені. ¹⁹А хто знає, чи буде він мудрий, чи дурень? Проте він владарюватиме над усім, над чим я трудився мудрістю своєю під сонцем. І це — марнота.

²⁰Тож віддав я серце своє розпачу через усю ту працю, якою я трудився під сонцем. ²¹Буває, що хтось трудиться з мудрістю, знанням і вмінням, а мусить усе лишити тому, хто над цим не працював. І це — марнота й велике лихо. ²²Бо що має людина з усієї праці своєї та змагання серця, якими вона трудиться під сонцем? ²³Усі дні її приносять скорботу, а труд її — журбу; навіть уночі серце її не знає спокою. І це — марнота. ²⁴Немає нічого кращого для людини, як їсти, пити й знаходити втіху в праці своїй. І це, я побачив, — від руки Божої, ²⁵бо хто без нього може їсти чи хто може зазнати втіхи? ²⁶Бог дає мудрість, знання й радість людині, яка до вподоби йому, а грішникові дає труд збирати й накопичувати, щоб потім віддати тому, хто до вподоби Богові. І це — марнота й гонитва за вітром.