Числа 14

14 ¹Тоді вся громада піднесла свій голос і заголосила, і плакав народ тієї ночі. ²Усі ізраїльтяни нарікали на Мойсея та Аарона; уся громада казала їм: «Краще б ми померли в єгипетській землі або в цій пустелі! ³Навіщо наш Отець веде нас до цієї землі, щоб ми загинули від меча? Наші дружини та діти стануть здобиччю. Хіба не краще повернутися до Єгипту?» ⁴І казали вони один одному: «Поставмо собі проводиря та повернімося до Єгипту».

⁵Тоді Мойсей та Аарон упали долілиць перед усім зібранням спільноти Ізраїлю.

⁶Ісус, син Навина, і Калев, син Єфуннія, що були серед тих, хто розвідував землю, роздерли свій одяг. ⁷Вони сказали всій ізраїльській громаді: «Земля, якою ми пройшли і яку розвідали, дуже добра. ⁸Якщо наш Отець уподобає нас, то введе нас у цю землю й дасть її нам — землю, що тече молоком і медом. ⁹Тільки не бунтуйте проти нашого Отця й не бійтеся народу тієї землі — вони хліб для нас. Їхній захист відійшов; наш Отець із нами. Не бійтеся їх.»

¹⁰Уся громада закликала побити камінням Ісуса та Калева. Тоді слава нашого Отця з’явилася біля намету зборів усьому народові Ізраїлю.

¹¹І сказав наш Отець Мойсеєві: «Доки цей народ зневажатиме мене? І доки не віритимуть мені, попри всі знамення, які я вчинив серед них? ¹²Вражу їх моровицею та позбавлю їх спадщини, а з тебе зроблю народ, більший і сильніший за них.»

Мойсей благає Отця

¹³Але Мойсей сказав нашому Отцеві: «Єгиптяни почують про це, бо ти вивів цей народ з-поміж них своєю могутністю, ¹⁴і розкажуть мешканцям цієї землі, які чули, що ти, наш Отче, серед цього народу, що тебе, наш Отче, бачать віч-на-віч, що твоя хмара стоїть над ними і що ти йдеш перед ними стовпом хмари вдень і стовпом вогню вночі. ¹⁵Якщо ти вб’єш цей народ усіх за один раз, то народи, що чули про твою славу, скажуть: ¹⁶„Через те, що Бог не зміг увести цей народ до землі, яку присягнув їм, він вигубив їх у пустелі“. ¹⁷А тепер, благаю, нехай велика буде сила Всевладного Отця, як ти сказав, промовивши: ¹⁸„Наш Отець повільний до гніву і багатий на незмінну любов, прощає провину та беззаконня, та аж ніяк не залишає винного без кари, а карає дітей за гріх батьків до третього й четвертого покоління“. ¹⁹Прости, благаю, провину цього народу за величчю твоєї незмінної любові, як ти прощав цьому народові від Єгипту аж дотепер.»

²⁰Тоді наш Отець сказав: «Я простив, за словом твоїм.

²¹«Але істинно, як я живу і як уся земля наповниться моєю славою, ²²усі ті люди, що бачили мою славу і знамення, які я вчинив у Єгипті та в пустелі, але спокушали мене вже десять разів і не слухали мого голосу, ²³не побачать землі, яку я присягнув їхнім батькам. Ніхто з тих, хто зневажав мене, не побачить її. ²⁴Але мій слуга Калев має інший дух і цілковито пішов за мною — його введу в землю, до якої він увійшов, і його нащадки заволодіють нею. ²⁵Амаликитяни та ханаанеяни живуть у долинах. Завтра поверніться і рушайте в пустелю в напрямку Червоного моря.»

²⁶І промовив наш Отець до Мойсея та Аарона, кажучи:

²⁷«Доки ця зла громада нарікатиме на мене? Я чув нарікання ізраїльтян на мене. ²⁸Скажи їм: „Як я живу, — каже наш Отець, — я вчиню вам достоту так, як чув ваші слова:

²⁹„У цій пустелі попадають ваші трупи — усі перелічені з-поміж вас, уся ваша кількість, від двадцяти років і старші, хто нарікав на мене. ³⁰Ніхто з вас не ввійде в землю, яку я присягнув оселити вас у ній, окрім Калева, сина Єфуннія, та Ісуса, сина Навина. ³¹Але ваших малих дітей, про яких ви казали, що стануть здобиччю, я введу, і вони пізнають землю, якою ви знехтували. ³²А ви — ви попадаєте мертвими в цій пустелі. ³³Ваші діти будуть пастухами в пустелі сорок років і нестимуть вашу невірність, доки останній із ваших трупів не зляже в пустелі. ³⁴За числом днів, коли ви розвідували землю, — сорок днів, — день за рік, нестимете вашу провину сорок років і пізнаєте мою ворожість до вас. ³⁵Я, ваш Отець, сказав: неодмінно вчиню це всій цій злій громаді, що зібралася проти мене, — вони згинуть у цій пустелі і там помруть“.»

³⁶Люди, яких Мойсей послав розвідати землю, повернулися і підбурили всю громаду нарікати на нього, пустивши про ту землю лихий поголос. ³⁷Ті люди, що пустили лихий поголос про землю, померли від моровиці перед нашим Отцем. ³⁸А Ісус, син Навина, і Калев, син Єфуннія, залишилися живими з тих людей, що ходили розвідувати землю.

³⁹Коли Мойсей переказав ці слова всім синам Ізраїлю, народ тяжко засмутився.

⁴⁰Вони повставали рано-вранці й подалися на вершину гори, кажучи: «Ось ми. Ми зійдемо на те місце, яке обіцяв наш Отець, бо ми згрішили.»

⁴¹Але Мойсей сказав: «Навіщо ви тепер порушуєте наказ нашого Отця? Це не матиме успіху. ⁴²Не йдіть, бо нашого Отця немає серед вас, щоб вас не розбили перед вашими ворогами. ⁴³Бо амаликитяни та ханаанеяни там перед вами; ви впадете від меча. Через те, що ви відвернулися від нашого Отця, він не буде з вами.»

⁴⁴Але вони відважилися зійти на вершину гірської країни, хоча ковчег заповіту нашого Отця і Мойсей не покидали табору. ⁴⁵Тоді амаликитяни та ханаанеяни, що жили в тій гірській країні, спустилися, розбили їх і громили аж до Хорми.