Йов 7

7 ¹«Хіба не тяжка повинність у людини на землі, і хіба дні її не такі, як у наймита? ²Як раб, що прагне затінку, і як наймит, що чекає на свою платню, ³так і мені дісталися місяці марноти, і ночі страждання мені призначені. ⁴Коли лягаю, кажу: „Коли ж я встану?“ Та ніч тягнеться, і я перевертаюся до світанку. ⁵Тіло моє вкрите червами й грудками землі; шкіра моя твердне, а потім знову тріскається. ⁶Дні мої швидші за ткацький човник, і добігають кінця без надії. ⁷Згадай, що життя моє — лише подих; я вже ніколи не побачу нічого доброго. ⁸Око, що бачить мене тепер, більше не побачить; очі твої будуть на мені, а мене вже не буде. ⁹Як хмара тане й зникає, так і той, хто сходить у могилу, не підіймається; ¹⁰не вертається вже до свого дому, і місце його вже не знає його.

¹¹«Тому не стулю вуст своїх; говоритиму в тузі духу свого, нарікатиму в гіркоті душі своєї. ¹²Хіба я море чи морське чудовисько, що ти ставиш наді мною сторожу? ¹³Коли кажу: „Постіль моя потішить мене, ложе моє полегшить мою скаргу“, ¹⁴тоді ти лякаєш мене снами й жахаєш мене видіннями, ¹⁵так що волів би я задушення й смерть, аніж це тіло моє. ¹⁶Я гину; не житиму вічно. Залиш мене, бо дні мої — лише подих.

¹⁷«Що таке людина, що ти так величаєш її й прихиляєш до неї серце своє, ¹⁸що відвідуєш її щоранку й випробовуєш її щомиті? ¹⁹Доки ти не відведеш погляду від мене і не даси мені спокою, щоб проковтнути слину? ²⁰Якщо я згрішив, що я заподіяв тобі, стороже людей? Чому ти зробив мене своєю мішенню, так що я став тягарем для самого себе? ²¹Чому ти не простиш мого гріха й не знімеш моєї провини? Бо скоро ляжу я в порох; шукатимеш мене, та мене вже не буде.»