Ісая 57

57 ¹Праведник гине, і ніхто не бере цього до серця; вірних людей забирають, і ніхто не розуміє, що праведних уберігають від майбутнього лиха. ²Він входить у мир; спочивають на своїх ложах усі, хто ходить у непорочності.

³А ви — підійдіть сюди, діти чаклунки, нащадки перелюбника та блудниці! ⁴З кого ви насміхаєтесь? На кого широко роззявляєте рота й висовуєте язика? Хіба ви не діти бунту, нащадки неправди, ⁵ви, що палаєте похіттю серед дубів, під кожним зеленим деревом, що заколюєте своїх дітей у долинах, під розколинами скель? ⁶Серед гладкого каміння долини — твоя частка; так, вони — твій наділ. Їм ти виливав жертву узливання, приносив хлібну жертву. Чи ж маю я вдовольнитися всім цим? ⁷На високій та піднесеній горі ти поставила своє ложе; туди ж піднімалася, щоб приносити жертви. ⁸За дверима та одвірком ти поставила свій знак. Покинувши мене, ти оголила своє ложе; піднялася на нього й розширила його. Ти уклала з ними заповіт; ти полюбила їхнє ложе, ти задивлялася на їхню наготу. ⁹Ти вирушила до царя з олією й намножила своїх пахощів; ти послала своїх посланців далеко, і спустила їх аж до царства мертвих. ^a a v9 «Цар», найімовірніше, вказує на Молоха, ханаанське божество, пов’язане з принесенням дітей у жертву. ¹⁰Ти втомилася від довгої своєї дороги, та не сказала: «Це марно». Ти знайшла нову силу, і тому не знесиліла. ¹¹Кого ти так страхалася й боялася, що збрехала, і не згадала про мене, і не взяла цього до серця? Хіба не мовчав я так довго, що ти вже не боїшся мене? ¹²Я викрию твою праведність і твої вчинки, та вони не допоможуть тобі. ¹³Коли закричиш, нехай твоє зібрання ідолів рятує тебе! Вітер віднесе їх усіх геть, подих забере їх. А хто знайде притулок у мені, той посяде землю і успадкує мою святу гору.

Приготуйте дорогу додому

¹⁴І буде сказано: «Будуйте, будуйте, готуйте дорогу! Усуньте кожну перешкоду зі шляху мого народу».

¹⁵Бо так говорить Високий та Піднесений — наш Отець, що живе вічно, чиє ім’я — Святий: «Я живу на високому та святому місці, а також із тим, хто скрушений і смиренний духом, щоб оживити дух смиренних і оживити серце скрушених. ^b b v15 Наш Отець живе на високому та святому місці — і водночас оселяється зі зламаними серцем. Це — відкрите серце Бога: той самий Отець, що живе вічно, схиляється, щоб перебувати з кожним, чий дух зламаний. ¹⁶Бо не вічно я змагатимусь, і не завжди буду гніватися; бо тоді дух знемігся б переді мною — те саме дихання життя, що я створив. ¹⁷Через його грішну жадібність я розгнівався; я вразив його, сховав своє обличчя, і гнівався — та він усе відвертався, ідучи дорогою власного серця. ¹⁸Я бачив його дороги, але я зцілю його; я поведу його й поверну розраду йому та тим, хто сумує за ним, ¹⁹даруючи хвалу їхнім устам. Мир, мир далекому та близькому», — каже наш Отець, — «і я зцілю їх». ^c c v19 Павло застосовує цей мир для далеких і близьких безпосередньо до Ісуса: «Він прийшов і звістив мир вам, далеким, і мир близьким» (Еф. 2:17). Обітниця миру від нашого Отця сягає і юдея, і язичника через Сина.

²⁰А безбожні — немов розбурхане море, яке не може втихомиритися, чиї води здіймають баговиння та болото.

²¹«Немає миру, — каже наш Отець, — для безбожних».