Ісая 5

5 ¹Заспіваю тепер для того, кого люблю, пісню мого улюбленого про його виноградник. Був у мого улюбленого виноградник на дуже родючому пагорбі. ²Він скопав його й очистив від каміння та засадив добірною лозою. Збудував сторожову вежу посеред нього, а також витесав у ньому чавило. Потім чекав, що він уродить добрий виноград, та він уродив лише дикий.

³«А тепер, ви, мешканці Єрусалима, і ви, люди Юдеї, розсудіть між мною та моїм виноградником. ⁴Що ще можна було зробити для мого виноградника, чого я не зробив у ньому? Чому ж, коли я чекав, що він уродить добрий виноград, він уродив лише дикий? ⁵А тепер я скажу вам, що маю зробити зі своїм виноградником: заберу його огорожу, і буде він спустошений; зруйную його мур, і буде він потоптаний. ⁶Зроблю його пустищем; не будуть його ні обрізати, ні сапати, і виростуть терен і будяки над ним. І звелю хмарам не проливати на нього дощу.»

⁷Бо виноградник Отця небесного воїнства — це дім Ізраїлів, а люди Юдеї — його улюблений насад. Він чекав правосуддя, але знайшов лише кровопролиття; праведності, але почув лише волання. ^a a v7 Притча про виноградник відкриває серце нашого Отця — Ізраїль не його проєкт, а улюблений насад, і скорбота, що сповнює цей розділ, — це скорбота Отця, чию любов зневажили.

Горе жадібним до землі

⁸Горе тим, хто додає дім до дому й приєднує поле до поля, аж доки не стане місця, і ви самі живете посеред краю.

⁹На власні вуха я чув, як клявся Отець небесного воїнства: «Справді, багато будинків спустошаться, великі й гарні залишаться без жодного мешканця.

¹⁰Бо десять акрів виноградника дадуть лише близько шести галонів вина, а десять кошиків насіння дадуть лише один кошик зерна.»

¹¹Горе тим, хто встає рано-вранці, щоб гнатися за хмільним напоєм, хто засиджується допізна ввечері, аж поки вино їх не розпалить. ¹²На їхніх бенкетах — ліра й арфа, бубон, сопілка та вино, але вони не зважають на діла нашого Отця й не бачать роботи його рук. ¹³Тому мій народ іде на вигнання через брак знання; їхні шановні люди голодують, а простолюд умліває від спраги. ¹⁴Тому могила роздула свій апетит і широко роззявила свою пащу, і сходять униз її пишнота й натовпи, її галас і всі, хто веселиться в ній. ¹⁵Так людство принижене, і кожен упокорений, і горді очі зухвальців опущені додолу. ¹⁶Але Отець небесного воїнства звеличений у правосудді, і наш святий Отець являє свою святість у праведності. ¹⁷Тоді ягнята пастимуться, мов на своєму пасовищі, а чужинці годуватимуться серед руїн багатіїв.

¹⁸Горе тим, хто тягне свою злобу шнурами брехні, а гріх — наче канатами воза, ¹⁹хто каже: «Нехай поспішить; нехай прискорить своє діло, щоб ми побачили його. Нехай наблизиться й прийде задум Святого Ізраїлевого, щоб ми його пізнали.» ^b b v19 «Святий Ізраїлів» — це характерний титул Ісаї для нашого Отця, що з’являється понад двадцять п’ять разів у цьому пророцтві. Навіть з уст насмішників цей титул називає Того, Хто зв’язав себе з народом, якого відмовляється покинути.

²⁰Горе тим, хто зло називає добром, а добро — злом, хто темряву називає світлом, а світло — темрявою, хто гірке називає солодким, а солодке — гірким. ²¹Горе тим, хто мудрий у власних очах і розумний на власний погляд. ²²Горе тим, хто геройствує в питті вина і хто мастак змішувати хмільний напій, ²³хто за хабар виправдовує винного і позбавляє прав невинного.

²⁴Тому, як язик вогню пожирає стерню й суха трава зсихається в полум’ї, так згниє їхнє коріння, а їхній цвіт здійметься, мов порох; бо вони відкинули настанову Отця небесного воїнства й зневажили слово Святого Ізраїлевого. ²⁵Тому запалав гнів нашого Отця на його народ, і простягнув він на них свою руку та вразив їх. Здригнулися гори, і їхні трупи лежали, мов сміття, на вулицях. Та попри все це гнів його не відвернувся, і рука його досі простягнута.

²⁶Він підніме знак для далеких народів і свисне їм від країв землі, і вони прийдуть швидко, поспішно. ²⁷Жоден із них не стомлений і не спотикається, жоден не дрімає й не спить; не розв’язаний пояс на стегнах, не розірваний ремінець сандалі. ²⁸Їхні стріли нагострені, і всі їхні луки натягнуті; копита їхніх коней — мов кремінь, а колеса їхні — мов вихор. ²⁹Їхній рик — мов у лева; вони ревуть, наче молоді леви. Гарчать, хапають здобич і несуть її геть, і ніхто не врятує жертв. ³⁰Того дня вони загарчать над нею, мов гуркіт моря. А коли хтось гляне на цю землю, там лише темрява й біда; навіть світло затьмарене її хмарами.