Ісая бачить престол
Того року, коли помирає Озія, Ісая бачить нашого Отця на престолі й нажаханий власними нечистими устами, аж поки жарина з жертовника не торкається їх. Він зголошується ще до того, як чує доручення: говорити людям, які не зрозуміють, аж поки міста не спорожніють. Залишиться лише пень.
6 1Того року, коли помер цар Озія, я побачив Господа Ісуса, що сидів на престолі, високому й піднесеному, а поли його ризи наповнювали храм. a a v1 Апостол Іван каже нам, що Ісая бачив славу Ісуса — Іван 12:41. 2Над ним стояли серафими, кожен із шістьма крилами: двома закривали обличчя, двома закривали ноги, а двома літали. 3І кликали вони один до одного: «Святий, святий, святий наш Отець, Син і Святий Дух, Господь небесних воїнств; уся земля повна його слави.» b b v3 Потрійне «святий» серафимів християнська традиція чує як поклоніння Триєдиному Богові. Новий Завіт називає кожну Особу цього престольного видіння: Ісуса (Іван 12:41), Святого Духа (Дії 28:25) і Отця — відлуння в паралельному видінні Івана (Об’явлення 4:8).
4Від звуку їхніх голосів задвигтіли основи порогів, а дім наповнився димом. 5Тоді я сказав: «Горе мені! Я загинув! Я чоловік із нечистими устами й живу серед народу з нечистими устами — а мої очі бачили Царя, Ісуса, Господа всіх небесних воїнств!»
6Тоді один із серафимів підлетів до мене з розжареним вугликом у руці, узятим кліщами з жертовника. 7Він торкнувся ним моїх уст і сказав: «Ось, це торкнулося твоїх уст; твою провину знято, а твій гріх спокутувано.»
8Тоді я почув голос нашого Господа Ісуса, що промовляв: «Кого мені послати? Хто піде за нас?» Я відповів: «Ось я. Пошли мене.»
9Він сказав: «Іди, скажи цьому народові: „Слухайте й слухайте, але не розумійте; дивіться й дивіться, але не сприймайте.“ 10Зроби серце цього народу нечулим; зроби їхні вуха глухими, а їхні очі — сліпими, щоб вони не бачили своїми очима, не чули своїми вухами, не розуміли своїм серцем і не навернулися та не зцілилися.»
11Тоді я сказав: «Доки, Господи Ісусе?» Він відповів: «Доки міста не обернуться на руїни й не спорожніють, доми — без людей, а земля не стане геть спустошеною,
12«Доки наш Отець не відішле людей далеко й безмежна пустка не вкриє землю. c c v12 Ісус, що на престолі, називає тут нашого Отця — називаючи іншу Особу того самого Бога, Який посилає народ у вигнання.
13А хоч десята частина й залишиться в ній, вона знову буде спалена — як теребінт чи дуб, від якого, коли його зрубають, лишається пень. Святе насіння — його пень.» d d v13 Теребінт — це велике розлоге дерево, подібне до дуба, що лишає широкий пень, коли його зрубують.
