2 Послання до коринтян 1

1 ¹Павло, апостол Христа Ісуса з волі нашого Отця, і Тимофій, брат наш, — церкві нашого Отця в Коринфі з усіма святими по всій Ахаї: ²Благодать вам і мир від нашого Отця і Господа Ісуса Христа.

Отець усякої втіхи

³Благословенний наш Отець, Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і всякої втіхи, ⁴який утішає нас у всіх наших стражданнях, щоб ми могли втішати інших у всіх їхніх стражданнях тією втіхою, яку ми самі отримуємо від нашого Отця. ⁵Бо як рясніють у нас страждання Христові, так через Христа рясніє й наша втіха. ⁶Коли ми страждаємо, це для вашої втіхи і спасіння; коли нас утішають, це для вашої втіхи, що діє, коли ви терпляче зносите ті самі страждання, які терпимо й ми. ⁷Наша надія на вас тверда, бо знаємо, що як ви поділяєте страждання, так поділяєте й утіху.

⁸Хочемо, браття і сестри, щоб ви знали про страждання, яких ми зазнали в Азії: нас гнітило понад усяку нашу силу, так що ми втратили надію навіть жити. ⁹Ми самі в собі відчули вирок смерті, щоб покладатися не на себе, а на нашого Отця, який воскрешає мертвих. ¹⁰Він визволив нас від такої смертельної небезпеки і визволить знову; на нього ми покладаємо надію, що він і далі визволятиме нас, ¹¹коли й ви допомагаєте нам своїми молитвами, щоб багато хто подякував за нас за той милостивий дар, що дарований нам через молитви багатьох.

Зміна Павлових планів

¹²Бо ось наша похвала: наше сумління свідчить, що ми жили у світі — а надто щодо вас — зі святістю і щирістю нашого Отця, не мирською мудрістю, а благодаттю нашого Отця. ¹³Бо пишемо вам не що інше, як те, що ви можете прочитати й навіть зрозуміти, і сподіваюся, що зрозумієте до кінця, ¹⁴як частково вже зрозуміли нас, — що в день Господа нашого Ісуса ви будете хвалитися нами, як і ми вами.

¹⁵З цією певністю я мав намір прийти спершу до вас, щоб ви мали другу благодать. ¹⁶Я збирався відвідати вас дорогою до Македонії, а з Македонії знову повернутися до вас, щоб ви провели мене в Юдею. ¹⁷Чи ж я виявив легковажність, задумуючи це? Чи, може, задумую за тілом, щоб водночас казати і так, так, і ні, ні? ¹⁸Але, як вірний наш Отець, слово наше до вас не було «так» і «ні». ¹⁹Бо Син нашого Отця, Ісус Христос, якого звіщали між вами я, Силуан і Тимофій, не був «так» і «ні», а завжди був «так» у ньому. ²⁰Бо скільки б обітниць не дав наш Отець, у ньому вони — «так»; тому через нього ми й кажемо «амінь» нашому Отцеві на його славу.

²¹А це наш Отець утверджує нас разом із вами в Христі й помазав нас, ²²який і запечатав нас, і дав нам свого Святого Духа в наші серця як запоруку того, що має прийти. ^a a v22 Грецьке слово на позначення запоруки — це діловий термін, завдаток. Наш Отець дає Святого Духа як перший внесок усього, що ще має прийти, — як запоруку того, що він завершить почате. ²³Закликаю нашого Отця за свідка на мою душу, що я не повернувся до Коринфа, щоб пощадити вас. ²⁴Не те, щоб ми панували над вашою вірою, а ми співпрацюємо з вами задля вашої радості, бо ви стоїте твердо у вірі.