Єремія 8

8 ¹«У той час, — промовляє наш Отець, — вони повиймають з могил кості царів Юдиних, вельмож, священників, пророків і жителів Єрусалима. ²Їх розкидають перед сонцем, місяцем і всім небесним воїнством, яке вони любили, якому служили, за яким ходили, в якого питали поради та якому поклонялися, — незібрані, непоховані, наче гній на землі. ³А весь останок цього злого роду, хоч би куди я прогнав їх, обере смерть, а не життя», — промовляє Отець небесних військ.

Народ, що не хоче повернутися

⁴«Скажи їм: „Так говорить наш Отець: Коли люди падають, хіба не встають знову? Коли хтось відвертається, хіба не повертається? ⁵Чому ж тоді цей народ, Єрусалим, відвернувся у постійному відступництві? Вони міцно тримаються омани й відмовляються повернутися.“ ⁶Я уважно прислухався, та вони не кажуть правди. Ніхто не відвертається від свого зла, запитуючи: „Що я накоїв?“ Кожен біжить своїм шляхом, наче кінь, що рветься в бій. ⁷Навіть лелека в небі знає свої визначені пори, і горлиця, серпокрилець та журавель дотримуються часу свого прильоту. А мій народ не знає справедливих шляхів свого Отця. ⁸Як ви можете казати: „Ми мудрі, і закон нашого Отця з нами“, коли насправді брехливе перо книжників перетворило його на брехню? ⁹Мудреці будуть осоромлені; вони будуть збентежені й упіймані в пастку. Ось вони відкинули моє слово, то яка ж мудрість у них залишилася? ¹⁰Тому я віддам їхніх дружин іншим, а їхні поля — новим власникам. Бо від найменшого до найбільшого всі жадібні до нечесної наживи; від пророка до священника всі чинять оману». ¹¹Вони перев’язують рану дочки мого народу легковажно, кажучи: «Мир, мир», коли миру немає. ¹²«Чи соромилися вони мерзот, які чинили? Ні, вони зовсім не відчували сорому; вони навіть не вміли червоніти. Тож вони впадуть серед полеглих; коли я скараю їх, вони будуть повалені», — каже наш Отець. ¹³«Я неодмінно зберу їх», — промовляє наш Отець. «Не буде винограду на лозі, ні смокв на смоківниці, і листя зів’яне; те, що я дав їм, відійде від них».

¹⁴«Чому ми сидимо тут? Збираймося разом! Утікаймо до укріплених міст і загинемо там, бо наш Отець прирік нас на загибель і дав нам пити отруєну воду, адже ми згрішили проти нього».

¹⁵Ми сподівалися миру, та нічого доброго не настало; чекали часу зцілення, а натомість настав жах. ¹⁶Форкання ворожих коней чути від Дана; від звуку іржання їхніх жеребців тремтить уся земля. Вони приходять і пожирають землю й усе, що на ній, місто й усіх, хто живе в ньому.

¹⁷«Бо ось я посилаю на вас отруйних змій, гадюк, яких не заклясти, і вони кусатимуть вас», — промовляє наш Отець.

Єремія оплакує свій народ

¹⁸Моя радість зникла, горе гнітить мене; серце моє знемагає в мені. ¹⁹Прислухайтесь — крик дочки мого народу з далекого краю: «Хіба нашого Отця немає на Сіоні? Хіба її Царя вже немає в ній?» «Чому вони розгнівили мене своїми різьбленими зображеннями, своїми нікчемними чужоземними божками? ²⁰Жнива минули, літо скінчилося, а ми не спасенні». ²¹Через рану дочки мого народу я зламаний; тужу, і жах охопив мене. ²²Хіба немає бальзаму в Ґілеаді? Хіба немає там лікаря? Чому ж тоді не настало зцілення дочки мого народу?