1 Послання до коринтян 14

14 ¹Прагніть любові й ревно бажайте духовних дарів, а особливо — щоб пророкувати. ²Хто говорить мовою, говорить не до людей, а до нашого Отця — ніхто його не розуміє — він промовляє таємниці в Дусі. ³А хто пророкує, говорить до людей для їхнього збудування, підбадьорення та втіхи. ⁴Хто говорить мовою, збудовує самого себе, а хто пророкує, збудовує церкву. ⁵Я хочу, щоб ви всі говорили мовами, але радше — щоб ви пророкували. Хто пророкує, більший за того, хто говорить мовами, хіба що він тлумачить, щоб церква збудовувалася.

⁶А тепер, брати й сестри, якщо я прийду до вас, говорячи мовами, яка вам із мене користь, коли я не скажу вам одкровення, знання, пророцтва чи повчання? ⁷Навіть неживі речі, що видають звук, — сопілка чи арфа — якщо звуки нерозрізненні, як хто зрозуміє, що грають? ⁸І якщо сурма видає неясний поклик, хто готуватиметься до бою? ⁹Так само й ви: якщо ваш язик не вимовить зрозумілого слова, як хто зрозуміє сказане? Адже ви говоритимете на вітер. ¹⁰Безперечно, у світі існує стільки видів мови, і жодна з них не позбавлена змісту. ¹¹Тож якщо я не знаю значення звуків, я буду чужинцем для того, хто говорить, і він буде чужинцем для мене. ¹²Так само й ви: оскільки ви ревно прагнете духовних дарів, намагайтеся досягати успіху в зміцненні церкви. ¹³Тому хто говорить мовою, нехай молиться, щоб міг її тлумачити. ¹⁴Бо коли я молюся мовою, мій дух молиться, а мій розум залишається безплідним.

¹⁵Що ж мені робити? Молитимуся духом, молитимуся й розумом; співатиму хвалу духом, співатиму хвалу й розумом. ¹⁶Інакше, якщо ти благословлятимеш духом, як сторонній, що сидить там, скаже «Амінь» на твою подяку, адже він не знає, що ти кажеш? ¹⁷Ти, може, й добре дякуєш, але інший не збудовується. ¹⁸Дякую нашому Отцеві, що я говорю мовами більше за всіх вас. ¹⁹Та в церкві я волів би сказати п’ять слів своїм розумом, щоб навчити й інших, аніж десять тисяч слів мовою.

²⁰Брати й сестри, не думайте, як діти. Будьте немовлятами на зло, але зрілими в мисленні.

²¹У Законі написано: «Я промовлятиму до цього народу чужими мовами та чужоземними вустами, та навіть тоді вони не послухають мене», — каже наш Отець.

²²Отже, мови — це знак не для віруючих, а для невіруючих; пророцтво ж — знак не для невіруючих, а для віруючих. ²³Тож якщо вся церква збереться разом і всі говоритимуть мовами, а ввійдуть сторонні чи невіруючі, хіба не скажуть вони, що ви збожеволіли? ²⁴А якщо всі пророкують, і ввійде невіруючий чи сторонній, його викривають усі, досліджують усі, ²⁵таємниці його серця стають явними; тож він падає долілиць і поклоняється нашому Отцеві, визнаючи, що наш Отець справді серед вас.

Поклоніння в належному порядку

²⁶То що ж, брати й сестри? Коли ви збираєтеся, кожен має псалом, повчання, одкровення, мову чи тлумачення. Нехай усе це буде на збудування. ²⁷Якщо хтось говорить мовою, нехай говорять двоє, щонайбільше троє, по черзі, а один нехай тлумачить. ²⁸А якщо тлумача немає, нехай мовчить у церкві, промовляючи лише до себе та до нашого Отця. ²⁹Нехай говорять двоє чи троє пророків, а інші нехай уважно зважують сказане. ³⁰А якщо одкровення прийде до когось іншого, хто сидить там, нехай перший замовкне. ³¹Бо ви всі можете пророкувати по черзі, щоб усі навчалися й усі підбадьорювалися, ³²і духи пророків підкоряються пророкам. ³³Бо наш Отець — Бог не безладу, а миру, як і в усіх церквах святих. ³⁴Жінки нехай мовчать у церквах, бо їм не дозволено говорити, а належить підкорятися, як і Закон каже. ^a a v34 Деякі рукописи вміщують вірші 34-35 після вірша 40. ³⁵А якщо вони хочуть чогось навчитися, нехай запитують удома своїх чоловіків, бо соромно жінці говорити в церкві. ³⁶Чи, може, від вас почалося слово нашого Отця? Чи тільки до вас воно дійшло? ³⁷Хто вважає себе пророком чи духовним, нехай визнає, що те, що я вам пишу, — це заповідь Господа. ³⁸А якщо хтось нехтує цим, то й ним знехтують.

³⁹Отже, брати й сестри мої, ревно прагніть пророкувати й не забороняйте говорити мовами. ⁴⁰Та нехай усе робиться належно й упорядковано.