Притчі 7

7 ¹Сину мій, бережи мої слова і заховай мої заповіді в собі.

²Дотримуйся моїх заповідей — і будеш жити; бережи моє вчення, як зіницю ока свого. ³Прив’яжи їх до своїх пальців; напиши їх на скрижалі свого серця.

⁴Скажи мудрості: «Ти моя сестра», а розум назви своїм найдорожчим другом, ⁵щоб вони вберегли тебе від чужої жінки, від незнайомки з її улесливими словами.

⁶Бо з вікна свого дому я дивився вниз крізь ґрати, ⁷і побачив серед недосвідчених, помітив між юнаками молодика, якому бракувало розуму, ⁸що проходив вулицею біля її рогу, простуючи дорогою до її дому, ⁹у сутінках, коли згасав день, у темряві ночі та мороку.

¹⁰І ось назустріч йому виходить жінка, вбрана, як блудниця, з підступністю в серці. ¹¹Вона галаслива та непокірна; її ноги не тримаються дому. ¹²То на вулиці, то на площах, вона чатує на кожному розі. ¹³Вона хапає та цілує його, і з безсоромним обличчям каже йому:

¹⁴«У мене були мирні жертви, які слід було принести; сьогодні я сповнила свої обітниці. ^a a v14 Мирну жертву споживали як бенкет — вона натякає, що має вдома готову їжу та привід святкувати. ¹⁵Тож я вийшла назустріч тобі, щоб пильно шукати тебе, і знайшла тебе. ¹⁶Я застелила своє ложе покривалами, барвистим полотном з Єгипту. ¹⁷Я напахтила своє ложе миррою, алое й корицею. ¹⁸Ходи, впиваймося коханням до ранку; пориньмо в кохання. ¹⁹Бо мого чоловіка немає вдома; він вирушив у далеку подорож. ²⁰Він узяв із собою гаман грошей і не повернеться додому до повні.»

²¹Усіма своїми переконливими словами вона схиляє його; улесливими устами заманює його. ²²Він раптом іде за нею, як віл на заріз, як олень, що ступає в пастку, ²³поки стріла не прониже йому печінки; як птах, що летить у сильце, він не знає, що це коштуватиме йому життя.

²⁴Тож тепер, сини мої, послухайте мене і зважте на те, що я кажу. ²⁵Нехай твоє серце не звертає на її дороги; не блукай її стежками. ²⁶Бо багатьох вона повалила; її вбиті — то велика безліч. ²⁷Її дім — то дорога до могили, що веде вниз до покоїв смерті.