Єзекіїль 33

33 ¹Було до мене слово нашого Отця:

²«Сину людський, звернися до свого народу й скажи їм: Коли Я наводжу меч на землю, народ тієї землі бере одного чоловіка з-поміж себе й ставить його собі за вартового, ³і він бачить, що меч іде на землю, і сурмить у сурму, щоб застерегти народ, ⁴то, якщо хтось почує звук сурми, але знехтує засторогою, і прийде меч та забере його, — кров його на його власній голові. ⁵Він чув звук сурми й знехтував засторогою — кров його на ньому. Якби він прийняв засторогу, то врятував би своє життя. ⁶А коли вартовий бачить, що меч іде, та не сурмить у сурму, і народ лишається незастереженим, і прийде меч та забере когось із них, — то той помирає за свою власну провину, але його кров Я стягну з вартового.

⁷«Тебе, сину людський, Я поставив вартовим для дому Ізраїлевого. Тож, коли почуєш слово з моїх уст, застережи їх від мене.» ⁸Коли Я кажу злочинцеві: «Злочинцю, ти неодмінно помреш», а ти не говориш, щоб застерегти його відвернутися від своєї дороги, — то він помре за свою провину, але його кров Я стягну з тебе. ⁹Але якщо ти застережеш злочинця відвернутися від своєї дороги, а він не відвернеться від неї, — то він помре за свій гріх, а ти врятував своє життя.

Поверніться й живіть

¹⁰«А ти, сину людський, скажи домові Ізраїлевому: Ось що ви кажете: „Наші провини й наші гріхи на нас, і ми тліємо в них. Як нам жити?“» ¹¹Скажи їм: Як живу Я, — каже Владика Отець, — не маю Я вподобання у смерті злочинця, а радше щоб злочинець відвернувся від своєї дороги й жив. Поверніться, поверніться від своїх злих доріг! Навіщо вам помирати, доме Ізраїлів?

¹²«А ти, сину людський, скажи своєму народові: Праведність праведника не врятує його в день, коли він збунтується, а зло злочинця не спричинить його падіння в день, коли він відвернеться від нього; і праведник не зможе жити своєю праведністю в день, коли згрішить. ¹³Якщо Я кажу праведникові: „Ти неодмінно будеш жити“, а він покладається на свою власну праведність і чинить беззаконня, — то жоден з його праведних учинків не згадається; він помре за зло, яке вчинив. ¹⁴Якщо Я кажу злочинцеві: „Ти неодмінно помреш“, а він відвернеться від свого гріха й чинитиме те, що справедливе та праведне, — ¹⁵якщо злочинець поверне заставу, відшкодує вкрадене й ходитиме за постановами життя, не чинячи беззаконня, — то він неодмінно буде жити; він не помре. ¹⁶Жоден з гріхів, які він учинив, не згадається проти нього. Він чинив те, що справедливе та праведне; він неодмінно буде жити.

¹⁷«Твій народ каже: „Дорога Владики Отця неправильна“ — але неправильна якраз їхня власна дорога. ¹⁸Коли праведник відвертається від своєї праведності й чинить беззаконня, то помре за це. ¹⁹А коли злочинець відвертається від свого зла й чинить те, що справедливе та праведне, то завдяки цьому житиме. ²⁰Та ви кажете: «Дорога Владики Отця несправедлива». Я ж судитиму кожного з вас за його власними дорогами, доме Ізраїлів.»

Єрусалим упав

²¹У дванадцятому році нашого вигнання, десятого місяця, п’ятого дня прийшов до мене втікач з Єрусалима й сказав: «Місто впало». ²²Рука нашого Отця була на мені ввечері, перед тим як прийшов утікач, і наш Отець відкрив мої уста, перш ніж той чоловік прийшов до мене вранці. Мої уста відкрилися, і я вже не був німий.

²³Потім було до мене слово нашого Отця:

²⁴Сину людський, ті, що живуть у цих руїнах на землі Ізраїлевій, раз у раз кажуть: «Авраам був лише одним чоловіком, а проте заволодів цією землею; нас же багато — напевно, ця земля дана нам у володіння». ²⁵Тож скажи їм: Так говорить Владика Отець: Ви їсте м’ясо з кров’ю, зводите очі свої до своїх ідолів і проливаєте кров — то невже ви заволодієте цією землею? ²⁶Ви покладаєтеся на свої мечі, чините гидоти, і кожен з вас перелюбствує з жінкою свого ближнього — то невже ви заволодієте цією землею?

²⁷Скажи їм: Так говорить Владика Отець: «Як живу Я, ті, що в руїнах, упадуть від меча; тих, що в чистому полі, Я віддам на поживу диким звірам; а ті, що в твердинях і печерах, помруть від моровиці. ²⁸Я оберну цю землю на пустку й спустошення, і скінчиться її гордовита могутність; і гори Ізраїлеві стануть безлюдні, так що ніхто не буде проходити ними. ²⁹Тоді вони дізнаються, що Я — їхній Отець, коли Я оберну цю землю на пустелю й руїну за всі гидоти, які вони чинили.»

³⁰Ти ж, сину людський: твій народ розмовляє про тебе попід стінами та в дверях домів, один з одним, кожен зі своїм братом: «Ходімо ж, послухаймо, яке слово виходить від нашого Отця. ³¹Приходять вони до тебе, як приходить народ, і сідають перед тобою, як мій народ, і слухають твої слова — але не виконують їх. Бо устами своїми вони виявляють любов, а серця їхні женуться за власною наживою. ³²Ось, ти для них — немов пісня про любов, гарно заспівана й добре зіграна; вони слухають твої слова, але не виконують їх. ³³Та коли це збудеться — а воно збудеться — тоді вони дізнаються, що серед них був пророк.»