Неемія 4

4 ¹Коли Санаваллат почув, що ми відбудовуємо мур, він розлютився, закипаючи гнівом, і почав насміхатися з юдеїв. ²Він сказав перед своїми братами та військом Самарії: «Що роблять ці немічні юдеї? Невже вони відбудують собі мур? Невже приноситимуть жертви? Невже закінчать за один день? Хіба здатні вони оживити каміння з куп уламків, та ще й обгоріле?»

³Поряд із ним був Товія аммонітянин, і він сказав: «Той кам’яний мур, що вони будують, — навіть якщо лисиця вилізе на нього, то розвалить його!»

⁴Почуй нас, наш Отче, бо ми зневажені. Оберни їхні насмішки на їхні ж голови й віддай їх на здобич у землю вигнання. ⁵Не залишай без уваги їхньої провини й не дай, щоб їхній гріх був стертий перед твоїм обличчям, бо вони кидали образи в обличчя будівничим.

⁶Тож ми відбудовували мур, доки весь він не з’єднався до половини своєї висоти, бо народ працював усім серцем.

⁷Але коли Санаваллат, Товія, араби, аммонітяни та ашдодяни почули, що відбудова єрусалимських мурів посувається вперед і проломи починають закриватися, вони сповнилися гнівом. ⁸Вони всі змовилися разом, щоб прийти й воювати проти Єрусалима та вчинити в ньому заколот.

⁹А ми молилися нашому Отцеві й поставили проти них варту вдень і вночі.

¹⁰А тим часом юдеї казали: «Робітники втрачають силу, а уламків так багато, що ми не можемо відбудувати мур». ¹¹А наші вороги казали: «Перш ніж вони дізнаються чи побачать нас, ми будемо вже серед них; ми повбиваємо їх і покладемо край роботі».

¹²Тоді юдеї, що жили поряд із ними, прийшли й казали нам десять разів: «Куди б ви не повернулися, вони підуть проти нас».

¹³Тож я поставив людей за найнижчими ділянками муру, на відкритих місцях, розставивши їх за родинами з їхніми мечами, списами та луками. ¹⁴Оглянувши все, я встав і сказав вельможам, урядникам та решті народу: «Не бійтеся їх. Пам’ятайте всевладного Отця, великого й грізного, і борітеся за своїх братів, за своїх синів і дочок, за своїх дружин і свої домівки».

¹⁵Коли наші вороги почули, що ми довідалися про їхню змову і що наш Отець розладнав її, ми всі повернулися до муру, кожен до своєї роботи. ¹⁶Від того дня половина моїх людей робила роботу, а друга половина була озброєна списами, щитами, луками та панцирами. А начальники стояли позаду всього народу юдейського, ¹⁷що будував мур. Ті, хто носив вантажі, робили свою роботу однією рукою, а другою тримали зброю, ¹⁸і кожен із будівничих працював, маючи свій меч, прип’ятий до боку. А той, хто сурмив у сурму, стояв поряд зі мною. ¹⁹Тоді я сказав вельможам, урядникам та решті народу: «Робота велика й розлога, і ми розділені один від одного вздовж муру. ²⁰Де б ви не почули звук сурми, збирайтеся туди до нас. Наш Отець воюватиме за нас!»

²¹Тож ми працювали далі, а половина людей тримала списи, від світанку аж доки не з’явилися зорі. ²²Того часу я також сказав народові: «Нехай кожен зі своїм помічником ночує в Єрусалимі, щоб уночі вони були за сторожу, а вдень — за робітників». ²³Тож ні я, ні мої брати, ні мої люди, ні сторожа, що йшла за мною, не скидали свого одягу; кожен тримав свою зброю напоготові, навіть ідучи по воду.