2 Царів 3

3 ¹Йорам, син Ахава, став царем над Ізраїлем у Самарії на вісімнадцятому році правління Йосафата, царя Юдеї, і царював дванадцять років. ²Він чинив зло в очах нашого Отця, та все ж не так, як його батько й мати, бо прибрав священний стовп Ваала, що зробив його батько. ³Проте він тримався гріхів Єровоама, сина Невата, який увів Ізраїль у гріх; він не відвернувся від них.

⁴Меша, цар Моаву, розводив овець і платив цареві Ізраїля сто тисяч ягнят і вовну зі ста тисяч баранів. ⁵Але коли Ахав помер, цар Моаву повстав проти царя Ізраїля. ⁶Тож цар Йорам того часу вирушив із Самарії і зібрав увесь Ізраїль. ⁷Він пішов і послав звістку Йосафатові, цареві Юдеї: «Цар Моаву повстав проти мене. Чи підеш зі мною воювати проти Моаву?» Той відповів: «Піду. Я — як ти, мій народ — як твій, мої коні — як твої».

⁸Той запитав: «Якою дорогою нам іти?» Він відповів: «Дорогою через Едомську пустелю».

⁹Цар Ізраїля вирушив разом із царем Юдеї і царем Едому. Вони йшли кружною дорогою сім днів, і не було води ні для війська, ні для тварин, що йшли за ними. ¹⁰Цар Ізраїля сказав: «Горе! Адже наш Отець скликав цих трьох царів лише для того, щоб віддати їх у руки Моаву». ^a a v10 Навіть цей невірний цар, скорий звинувачувати, усе ж належить до родини заповіту — він називає того самого Отця, якому не довіряє.

¹¹Але Йосафат сказав: «Невже тут немає пророка нашого Отця, щоб через нього запитати нашого Отця?» Один зі слуг царя Ізраїля відповів: «Тут є Єлисей, син Шафата, який лив воду на руки Іллі».

¹²Йосафат сказав: «Слово нашого Отця з ним». Тож цар Ізраїля, Йосафат і цар Едому пішли до нього.

¹³Єлисей запитав царя Ізраїля: «Що між нами спільного? Іди до пророків свого батька і своєї матері». Цар сказав: «Ні — наш Отець скликав цих трьох царів, щоб віддати їх Моаву».

¹⁴Єлисей сказав: «Як живий Отець небесних воїнств, якому я служу, якби я не поважав Йосафата, царя Юдеї, то не глянув би на тебе й не помітив би тебе. ¹⁵А тепер приведіть мені музику». Коли музика заграв, рука нашого Отця зійшла на нього.

¹⁶Він сказав: «Ось що каже наш Отець: накопайте в цій долині багато ровів. ¹⁷Бо ось що каже наш Отець: ви не побачите ні вітру, ні дощу, та ця долина наповниться водою, і будете пити — ви, ваша худоба і ваші тварини. ¹⁸Це дрібниця в моїх очах; він також віддасть Моав у ваші руки. ¹⁹Ви вразите кожне укріплене місто і кожне добірне місто, зрубаєте кожне добре дерево, загатите кожне джерело води і зіпсуєте камінням кожне добре поле».

²⁰Уранці, під час хлібної жертви, раптом з боку Едому потекла вода, і земля наповнилася водою.

²¹Увесь Моав почув, що царі прийшли воювати проти них, тож скликали всіх, хто був здатний носити зброю, і старших; і вони стали на кордоні. ²²Вони встали рано; сонце сяяло над водою, і моавитяни побачили воду навпроти себе червону, мов кров. ²³Вони сказали: «Кров! Царі билися і повбивали одне одного. Тепер, Моаве, по здобич!»

²⁴Але коли вони дійшли до табору Ізраїля, ізраїльтяни встали і вдарили моавитян, і ті втекли перед ними. Ізраїль просувався в краю, убиваючи моавитян на своєму шляху. ²⁵Вони зруйнували міста. На кожне добре поле кожен кидав камінь, аж поки воно не вкрилося камінням. Вони загатили кожне джерело води і зрубали кожне добре дерево, залишивши тільки каміння Кір-Харесету, яке оточили й атакували пращники. ²⁶Коли цар Моаву побачив, що битва надто сильна для нього, він узяв сімсот воїнів із мечами, щоб пробитися до царя Едому, але не зміг. ²⁷Тож він узяв свого первістка, свого спадкоємця, і приніс його як цілопалення на мурі. Великий гнів зійшов на Ізраїль, тож вони відступили від нього і повернулися до своєї землі.