Йона 1

1 ¹І було слово нашого Отця до Йони, сина Амітая:

²«Встань, іди до Ніневії, того великого міста, і проголоси проти нього, бо їхнє зло піднялося переді мною.»

³Але Йона зібрався втекти до Таршішу, геть від обличчя нашого Отця. Він подався до Яфи, знайшов корабель, що прямував до Таршішу, заплатив за проїзд і зійшов на нього, щоб відплисти з ними до Таршішу, геть від обличчя нашого Отця.

⁴Тоді наш Отець здійняв великий вітер над морем; знялася люта буря, і здавалося, що корабель ось-ось розіб’ється. ⁵Моряки налякалися, і кожен волав до свого бога. Вони повикидали вантаж із корабля в море, щоб полегшити його. А Йона зійшов униз, під палубу, і лежав там, міцно заснувши. ⁶Прийшов керманич і сказав: «Як ти можеш спати? Встань, поклич свого бога! Може, він зглянеться на нас, і ми не загинемо.»

⁷І сказали люди одне одному: «Ходімо кинемо жереб, щоб дізнатися, через кого спіткало нас це лихо.» Вони кинули жереб, і випав він на Йону. ⁸І сказали йому: «Скажи нам, ти, через кого спіткало нас це лихо, — чим ти займаєшся? Звідки ти прийшов? З якої ти країни? З якого ти народу?»

⁹Він відповів: «Я єврей і боюся нашого Отця, Отця небес, який створив море та суходіл.»

¹⁰Тоді люди дуже налякалися й сказали: «Що ж ти накоїв?» Бо вони знали, що він тікає від обличчя нашого Отця, адже він сам їм про це розповів.

¹¹І сказали йому: «Що нам зробити з тобою, щоб море заспокоїлося для нас?» — бо море бурхало дедалі дужче.

¹²Він сказав їм: «Візьміть мене й киньте в море, і воно заспокоїться для вас. Я знаю, що через мене спіткала вас ця велика буря.»

¹³Натомість люди щосили гребли, щоб дістатися до суходолу, та не могли, бо море бурхало проти них дедалі лютіше. ¹⁴Тоді вони заволали до нашого Отця: «Благаємо, Боже, не дай нам загинути за життя цього чоловіка. Не вважай нас винними за невинну кров, бо ти вчинив, як тобі було до вподоби.» ¹⁵Тоді вони взяли Йону й кинули його в море, і розбурхане море заспокоїлося. ¹⁶І тоді люди пройнялися великим страхом перед нашим Отцем, принесли жертву нашому Отцеві й дали обітниці.