2 Царів 7

7 ¹Єлисей сказав: «Послухайте слово нашого Отця. Ось що каже наш Отець: завтра о цій порі сім кварт пшеничного борошна продаватимуть за чотири унції срібла, а чотирнадцять кварт ячменю — за чотири унції срібла біля брами Самарії».

²Тоді сановник, на чию руку спирався цар, відповів чоловікові нашого Отця: «Поглянь, навіть якби наш Отець відчинив вікна в небесах, хіба могло б таке статися?» Єлисей відповів: «Ти побачиш це на власні очі, але не їстимеш із того нічого».

Отець розганяє арамійське військо

³Четверо чоловіків, хворих на проказу, були біля входу до брами й казали один одному: «Чому ми сидимо тут, доки не помремо? ⁴Якщо скажемо: „Увійдімо до міста“, — то там голод, і ми помремо. Якщо ж залишимося тут, то теж помремо. Тож ходімо, перейдімо до арамійського табору. Якщо вони залишать нас живими, то житимемо; якщо вб’ють нас, то помремо».

⁵Тож у сутінках вони встали, щоб іти до арамійського табору. Дійшовши до його краю, вони не знайшли там нікого. ⁶Бо Владика Отець зробив так, що арамійське військо почуло гуркіт колісниць і коней, гамір великого війська, тож вони казали один одному: «Поглянь, цар Ізраїлю найняв царів хеттеїв і Єгипту, щоб напасти на нас!» ⁷Тож вони встали й повтікали в сутінках, покинувши свої намети, коней та ослів. Вони залишили табір, як був, і втекли, рятуючи своє життя. ⁸Коли ці хворі на проказу чоловіки дійшли до краю табору, вони ввійшли до одного намету, попоїли й попили, а тоді винесли срібло, золото та одяг і сховали. Потім повернулися, увійшли до іншого намету, узяли й звідти речі та сховали і їх. ⁹Казали вони один одному: «Негаразд ми чинимо. Сьогодні день доброї звістки, а ми мовчимо. Якщо чекатимемо до ранкового світла, спіткає нас кара. Тож ходімо зараз же й сповістимо царський дім».

¹⁰Тож вони прийшли й покликали міських брамників, сповіщаючи: «Ми ходили до арамійського табору — там нікого, ні людського голосу, лише прив’язані коні та осли, а намети — як були».

¹¹Брамники голосно сповістили цю звістку, і її переказали всередині царського дому.

¹²Тієї ночі цар устав і сказав своїм сановникам: «Я скажу вам, що арамії задумали проти нас. Вони знають, що ми голодуємо, тож покинули табір, щоб сховатися в полях, міркуючи: коли вони вийдуть з міста, ми схопимо їх живими й увійдемо туди».

¹³Один із його слуг сказав: «Нехай візьмуть п’ятеро коней, що залишилися в місті. Їх спіткає те саме, що й усіх ізраїльтян, які тут зосталися, — те саме, що й усіх ізраїльтян, які вже померли. Пошлімо їх і побачимо».

¹⁴Тож узяли вони дві колісниці з кіньми, і цар послав їх услід за арамійським військом, кажучи: «Ідіть і розвідайте». ¹⁵Вони йшли за ними аж до Йордану; уся дорога була встелена одягом і спорядженням, що арамії поскидали, поспішаючи. Посланці повернулися й розповіли цареві.

¹⁶Тоді люди вийшли й розграбували арамійський табір. Тож сім кварт пшеничного борошна продавали за чотири унції срібла, а чотирнадцять кварт ячменю — за чотири унції срібла, як і сказав наш Отець. ¹⁷Цар поставив над брамою того старшину, на чию руку спирався; натовп затоптав його там, і він помер — саме так, як сказав чоловік нашого Отця, коли цар зійшов до нього. ¹⁸Сталося саме так, як чоловік нашого Отця сказав цареві: «Завтра близько цієї пори біля брами Самарії чотирнадцять кварт ячменю продаватимуть за чотири унції срібла, а сім кварт пшеничного борошна — за чотири унції срібла». ¹⁹Той сановник відповів був чоловікові нашого Отця: «Поглянь, навіть якби наш Отець відчинив вікна в небесах, хіба могло б таке статися?» А він відповів: «Ти побачиш це на власні очі, але не їстимеш із того нічого». ²⁰Саме так і сталося: люди затоптали його у брамі, і він помер.