2 Самуїла 7

7 ¹Коли цар оселився у своєму домі, і наш Отець дав йому спокій від усіх довколишніх ворогів, ²цар сказав пророкові Натанові: «Поглянь-но, я живу в кедровому домі, а ковчег нашого Отця перебуває в наметі».

³Натан сказав цареві: «Іди, роби все, що в тебе на серці, бо наш Отець з тобою».

⁴Але тієї ж ночі надійшло слово нашого Отця до Натана:

⁵«Іди, скажи моєму слузі Давидові: Ось що говорить твій Отець: „Чи ти той, хто збудує мені дім, щоб я в ньому жив? ⁶Я не жив у домі відтоді, як вивів Ізраїль з Єгипту, аж донині, а переходив з місця на місце, маючи намет за оселю.“ ⁷Хоч би куди я ходив з усім Ізраїлем, чи промовив я бодай слово до будь-кого з вождів, кому наказав пасти мій народ: „Чому ви не збудували мені кедрового дому?“ ⁸Тож скажи моєму слузі Давидові: Ось що говорить Отець небесних воїнств: „Я взяв тебе з пасовища, від отари, щоб ти правив моїм народом Ізраїлем. ⁹Я був з тобою всюди, куди ти йшов, і винищив усіх твоїх ворогів перед тобою. Я зроблю твоє ім’я великим, як ім’я найбільших на землі. ¹⁰Я приготую місце для свого народу Ізраїлю та насаджу його там, щоб він жив спокійно на власному місці. Жорстокі люди більше не гнобитимуть його, як раніше, ¹¹відколи я настановив суддів над своїм народом Ізраїлем. Я дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів. Твій Отець також звіщає тобі, що він сам збудує тобі дім. ¹²Коли ж сповняться дні твої і ти спочинеш зі своїми предками, я підніму твого нащадка після тебе, який вийде з твого власного тіла, і утверджу його царство. ¹³Він збудує дім для мого імені, і я утверджу престол його царства навіки. ¹⁴Я буду йому Отцем, а він буде мені сином. Коли згрішить, я каратиму його людським жезлом, ударами, що їх завдають людські руки, ¹⁵але моя незмінна любов не відійде від нього, як відняв я її від Саула, якого усунув з-перед тебе. ¹⁶Твій дім і твоє царство стоятимуть переді мною повіки; твій престол буде утверджений навіки.“»

¹⁷Натан переказав Давидові всі ці слова й усе це видіння.

Давид дякує перед своїм Отцем

¹⁸Тоді цар Давид увійшов, сів перед нашим Отцем і промовив: «Хто я такий, Владико Отче, і що таке мій дім, що ти привів мене аж сюди? ¹⁹І наче цього було замало в очах твоїх, Владико Отче, ти заговорив ще й про дім слуги свого на далеке майбутнє. Хіба такий твій звичай з усім людством, Владико Отче? ²⁰Що ще може сказати тобі Давид? Бо ти знаєш свого слугу, Владико Отче. ²¹Заради свого слова й за своїм серцем ти вчинив усю цю велич, об’явивши це слузі своєму. ²²Тому великий ти, Владико Отче! Немає нікого подібного до тебе, і немає Бога, крім тебе, за всім, що ми чули своїми вухами. ²³Хто подібний до твого народу Ізраїлю — єдиного народу на землі, що його наш Отець вийшов викупити собі за народ, щоб уславити своє ім’я і звершити для тебе великі та грізні діла, виганяючи народи та їхніх богів з-перед твого народу, який ти викупив собі з Єгипту? ²⁴Ти зробив народ свій, Ізраїль, своїм навіки, і ти, наш Отець, став для них Отцем.

²⁵А тепер, наш Отче, збережи навіки те слово, яке ти сказав про свого слугу і його дім, і вчини так, як обіцяв. ²⁶Твоє ім’я буде велике навіки, і люди казатимуть: „Отець небесних воїнств — Бог над Ізраїлем“. А дім слуги твого Давида стоятиме непохитно перед тобою. ²⁷Бо ти, Отче небесних воїнств, Боже Ізраїлю, об’явив це слузі своєму: „Я збудую тобі дім“. Тому слуга твій набрався відваги молитися до тебе цією молитвою.

²⁸А тепер, Владико Отче, ти — Бог, і слова твої — правда, і ти пообіцяв цю добру річ слузі своєму. ²⁹Тож нині благослови, будь ласка, дім слуги свого, щоб він тривав повіки перед тобою. Бо ти, Владико Отче, сказав це, і твоїм благословенням дім слуги твого буде благословенний навіки».