1 Самуїла 26

26 ¹Зіфеї прийшли до Саула в Ґіву: «Хіба не ховається Давид на пагорбі Гахіла, навпроти Єшимону?» ²Саул вирушив у Зіфську пустелю з трьома тисячами добірних мужів Ізраїлю, щоб шукати там Давида. ³Саул отаборився на пагорбі Гахіла, навпроти Єшимону, при дорозі, а Давид залишався в пустелі. Давид побачив, що Саул пішов за ним у пустелю, ⁴і послав розвідників, та й довідався, що Саул справді прибув. ⁵Давид пішов до місця, де отаборився Саул, і побачив, де лежав Саул та Авнер, син Нера, його воєначальник. Саул лежав посеред табору, а військо оточувало його. ⁶Давид запитав Ахімелеха хіттеянина та Авішая, сина Церуї, брата Йоава: «Хто зійде зі мною до табору Саула?» Авішай відповів: «Я зійду з тобою».

⁷Давид та Авішай прийшли до війська вночі. Саул лежав у таборі й спав, спис його був встромлений у землю біля голови, а Авнер і військо лежали навколо нього. ⁸Авішай сказав Давидові: «Сьогодні наш Отець віддав твого ворога в твої руки. Тож дозволь мені прибити його списом до землі одним ударом — другого вже не знадобиться».

⁹Та Давид сказав Авішаєві: «Не губи його! Хто може підняти руку на помазанця нашого Отця й лишитися невинним?» ¹⁰Давид сказав: «Як живий наш Отець, сам наш Отець уразить його; або прийде його день — і він помре, або піде він у бій — і загине. ¹¹Нехай не буде такого переді мною, перед нашим Отцем, щоб я підняв руку на помазанця нашого Отця. А тепер візьми списа, що в головах його, і глек води, та й ходімо».

¹²Давид узяв списа й глек води, що були в головах Саула, і вони пішли. Ніхто не бачив їх, ніхто не знав і ніхто не прокинувся, бо глибокий сон від нашого Отця зійшов на них усіх.

¹³Потім Давид перейшов на другий бік і став на вершині далекого пагорба; велика відстань була між ними. ¹⁴Він гукнув до війська та до Авнера, сина Нера: «Чи не озвешся ти, Авнере?» «Хто ти, що кличеш до царя?» — відповів Авнер.

¹⁵Давид сказав Авнерові: «Хіба ти не муж? Хто подібний до тебе в Ізраїлі? Чому ж ти не стеріг свого володаря, царя? Адже хтось приходив, щоб погубити царя, твого володаря. ¹⁶Негаразд ти вчинив. Як живий наш Отець, усі ви варті смерті за те, що не вберегли свого володаря, помазанця нашого Отця. А тепер поглянь — де спис царя та глек води, що були в головах його?»

¹⁷Саул упізнав Давидів голос: «Чи це твій голос, сину мій Давиде?» Давид відповів: «Це мій голос, володарю мій царю».

¹⁸І сказав він: «Чому мій володар переслідує свого раба? Що я зробив і яке зло в моїй руці? ¹⁹Нехай же володар мій цар вислухає слова свого раба: якщо наш Отець підбурив тебе проти мене, то нехай він прийме жертву; але якщо це люди зробили, то нехай будуть вони прокляті перед ним, бо сьогодні вони вигнали мене від моєї частки в його спадщині, кажучи: „Іди, служи іншим богам“. ²⁰Тож нехай не проллється моя кров на землю, далеко від обличчя нашого Отця, бо цар Ізраїлю вийшов шукати однієї блохи, наче хтось ганяється за куріпкою в горах».

²¹Саул сказав: «Я згрішив. Повернися, Давиде, сину мій. Більше ніколи не вчиню тобі зла, бо сьогодні моє життя було дорогим у твоїх очах. Я вчинив нерозумно й тяжко помилився».

²²Давид відповів: «Ось спис царя. Нехай хтось із юнаків прийде й забере його. ²³Наш Отець відплачує кожному за його праведність і вірність. Сьогодні він віддав тебе в мою руку, та я не захотів підняти руку на його помазанця. ²⁴І як сьогодні твоє життя було високо цінним у моїх очах, так нехай і моє життя буде високо цінним в очах нашого Отця, і нехай він визволить мене від усякої біди».

²⁵Саул сказав Давидові: «Благословенний ти, сину мій Давиде, — ти робитимеш великі діла й неодмінно переможеш». І пішов Давид своєю дорогою, а Саул повернувся додому.