Ісая 14

14 ¹Бо серце нашого Отця змилосердиться над Яковом; він знову вибере Ізраїль і оселить їх у їхній власній землі. Чужинець приєднається до них і пристане до дому Якова. ²Народи візьмуть їх і приведуть на їхнє місце, а дім Ізраїля заволодіє ними як слугами й служницями в землі нашого Отця. Вони візьмуть у полон своїх полонителів і пануватимуть над своїми гнобителями.

³У той день, коли наш Отець дасть тобі спочинок від твого болю, сум’яття й тяжкої праці, до якої тебе примушували, ⁴ти проголосиш цю глузливу пісню проти царя Вавилону: Як же вщух гнобитель! Як же вщухла його лють! ⁵Наш Отець зламав жезл нечестивих, скіпетр володарів, ⁶що в люті бив народи безперервними ударами, що в гніві гнобив племена невпинним переслідуванням. ⁷Уся земля спочиває й затихла; люди вибухають співом. ⁸Навіть кипариси радіють з тебе, і кедри ліванські: «Відколи ти повалений, жоден лісоруб не виходить проти нас.» ⁹Могила внизу заворушилася, щоб зустріти тебе при твоєму приході; вона будить духів, щоб привітати тебе, усіх, хто був вождями землі; вона підіймає з їхніх престолів усіх, хто був царями народів. ¹⁰Усі вони відповідять і скажуть тобі: «Ти теж став безсилим, як ми! Ти став подібний до нас! ¹¹Твоя пишність скинута в могилу разом із музикою твоїх арф; черва розстелена як постіль під тобою, а хробаки — твоє покривало.» ¹²Як ти впав з неба, Деннице, сину світанку! Як ти зрубаний на землю, ти, що повалював народи! ^a a v12 Занепала Денниця пізнала нашого Отця й відкинула його, намагаючись зайняти місце нашого Отця, замість того щоб прийняти своє власне як створіння, яке створив наш Отець. ¹³Ти сказав у своєму серці: «Зійду на небо; підійму свій престол над зорями Божими; сяду на горі зібрання, на крайній півночі. ¹⁴Зійду над висоти хмар; уподібнюся до Всевишнього.» ¹⁵Але ти скинутий у могилу, у найдальші глибини безодні. ¹⁶Ті, хто бачить тебе, вдивляються в тебе й дивуються: «Невже це той чоловік, що змушував землю тремтіти, що хитав царствами, ¹⁷що обертав світ на пустелю й руйнував його міста, що не відпускав своїх полонених додому?» ¹⁸Усі царі народів лежать у славі, кожен у своїй гробниці; ¹⁹а ти викинутий геть від своєї могили, наче мерзенна галузка, вкритий убитими, пронизаними мечем, що сходять до каміння безодні, наче потоптаний труп. ²⁰Ти не будеш поєднаний з ними в похованні, бо ти знищив свою власну землю, ти вбив свій власний народ. Нехай нащадки злочинців ніколи більше не згадуються! ²¹Приготуйте різанину для його синів за провину їхніх батьків, щоб вони не повстали й не заволоділи землею і не наповнили весь світ містами.

²²«Я повстану проти них, — каже Отець небесних воїнств, — і знищу у Вавилоні ім’я й останок, нащадка й потомка, — каже наш Отець. ²³Я зроблю його притулком їжака й водоймами води, і вимету його мітлою знищення, — каже Отець небесних воїнств.»

Що задумав наш Отець

²⁴Отець небесних воїнств поклявся: «Неодмінно, як я задумав, так і буде; як я вирішив, так і станеться. ²⁵Я зламаю ассирійця у своїй землі, і на своїх горах розтопчу його ногами; його ярмо буде зняте з них, і його тягар знятий з їхнього плеча. ²⁶Це — задум, визначений проти всієї землі, і це — рука, простягнута над усіма народами. ²⁷Бо Отець небесних воїнств вирішив, — і хто це скасує? Його рука простягнута, і хто її відверне?»

Коли помер цар Ахаз

²⁸У рік, коли помер цар Ахаз, було таке пророцтво: ²⁹Не радій, уся ти, Філистеє, що зламаний жезл, який бив тебе; бо з кореня змія вийде гадюка, а її плодом буде летючий вогняний змій. ³⁰Найбідніші з бідних пастимуться в безпеці, і вбогі ляжуть спокійно; але я вб’ю твій корінь голодом, і він знищить твій останок. ³¹Голоси, брамо; кричи, місто; розтань зі страху, уся ти, Філистеє! Бо дим іде з півночі, і жоден воїн не відстає в його лавах. ³²Що відповісти посланцям народу? «Наш Отець заснував Сіон, і в ньому пригноблені його народу знаходять притулок.»