1 Хронік 17

17 ¹Коли Давид оселився у своєму домі, він сказав пророкові Натанові: «Поглянь, я живу в кедровому домі, а ковчег заповіту нашого Отця стоїть під наметовими завісами».

²Натан відповів Давидові: «Роби все, що в твоєму серці, бо наш Отець із тобою».

³Але тієї ночі було слово нашого Отця до Натана:

⁴Піди, скажи Давидові, моєму слузі: «Так говорить твій Отець: Не ти той, хто збудує мені дім, щоб у ньому жити». ⁵Я не жив у домі від того дня, коли вивів Ізраїль, аж до сьогодні, — я переходив від намету до намету, від оселі до оселі.

⁶Скрізь, де я ходив з усім Ізраїлем, чи сказав я хоч слово комусь із суддів Ізраїля, яким наказав пасти мій народ, запитуючи: „Чому ви не збудували мені кедрового дому?“

⁷Тож скажи моєму слузі Давидові: «Так говорить Отець небесних воїнств: Я взяв тебе з пасовища, від отари, щоб ти був володарем над моїм народом, Ізраїлем. ⁸Я був з тобою всюди, куди ти ходив, і знищив усіх твоїх ворогів перед тобою. Тепер зроблю твоє ім’я подібним до імені найбільших на землі. ⁹Я призначу місце для мого народу, Ізраїля, і посаджу їх там, щоб жили у власному домі й більше ніколи не були стривожені. Злі люди більше не гнобитимуть їх, як раніше, ¹⁰відколи я призначив суддів над моїм народом, Ізраїлем. Я підкорю всіх твоїх ворогів. Кажу тобі: твій Отець збудує тобі дім. ¹¹Коли закінчаться твої дні й ти підеш до своїх предків, Я підніму твого нащадка після тебе, одного з твоїх синів, і утверджу його царство. ¹²Він той, хто збудує мені дім, і Я утверджу його престол навіки. ¹³Я буду йому Отцем, а він буде мені сином. Я не відберу від нього моєї незмінної любові, як відібрав її від того, хто був перед тобою. ¹⁴Я поставлю його над моїм домом і моїм царством навіки; його престол стоятиме міцно повік».

¹⁵Натан переказав Давидові всі ці слова й усе це видіння.

Давид сидить перед нашим Отцем у подиві

¹⁶Тоді цар Давид увійшов, сів перед нашим Отцем і сказав: «Хто я, мій Отче, і що таке мій дім, що ти привів мене аж сюди? ¹⁷І ніби цього було замало в твоїх очах, мій Отче, — ти говорив про дім твого слуги на далеке майбутнє й подивився на мене, як на найбільшого з людей, мій Отче. ¹⁸Що ще може сказати тобі Давид за цю шану твоєму слузі? Адже ти знаєш свого слугу. ¹⁹Мій Отче, заради твого слуги й за твоїм власним серцем ти вчинив усі ці великі діла, відкриваючи всі ці великі обітниці. ²⁰Мій Отче, немає нікого подібного до тебе, немає іншого Отця, крім тебе, як усе, що ми чули своїми вухами. ²¹Хто подібний до твого народу, Ізраїля, єдиного народу на землі, який наш Отець пішов викупити собі за народ, творячи собі ім’я великими й грізними ділами, виганяючи народи перед твоїм народом, який ти викупив з Єгипту? ²²Ти зробив свій народ, Ізраїль, навіки своїм власним, і ти, мій Отче, став їхнім Отцем. ²³Тепер, мій Отче, нехай слово, яке ти сказав про свого слугу та його дім, стоїть навіки; зроби, як ти сказав. ²⁴Нехай воно стоїть, і нехай твоє ім’я звеличується навіки, щоб казали: „Отець небесних воїнств — наш Отець над Ізраїлем“. Нехай дім твого слуги Давида буде утверджений перед тобою. ²⁵Бо ти, мій Отче, відкрив своєму слузі, що збудуєш йому дім, — тому твій слуга знайшов відвагу молитися перед тобою. ²⁶Тепер, мій Отче, ти — наш Отець; ти пообіцяв своєму слузі це добро. ²⁷Тепер ти зволив благословити дім твого слуги, щоб він перебував перед тобою навіки; бо ти, мій Отче, благословив його, і він благословенний навіки».