Єремія 14

14 ¹Ось слово нашого Отця, що надійшло до Єремії щодо посух: ²Юдея сумує, і її брами спорожніли; її народ сидить у жалобі на землі, і крик підіймається з Єрусалима.

³«Вельможі посилають своїх слуг по воду; вони йдуть до водойм і не знаходять води. Повертаються з порожніми глеками; засоромлені й знеславлені, вони покривають голови. ⁴Через те, що земля розтріскалась, бо не було дощу на землі, хлібороби засоромлені; вони покривають голови. ⁵Навіть лань у полі покидає своє новонароджене оленятко, бо немає трави. ⁶Дикі осли стоять на голих пагорбах; вони ловлять повітря, як шакали; їхні очі тьмяніють, бо немає трави. ⁷„Хоч наші гріхи свідчать проти нас, вчини, Отче наш, заради імені твого; бо ми знову й знову відверталися від тебе — ми згрішили проти тебе. ⁸Надіє Ізраїлю, Спасителю Ізраїлю в час біди, чому ти — як чужинець у краю, як подорожній, що спиняється лише на ніч? ⁹Чому ти — як той, кого захопили зненацька, як воїн, що не може врятувати? Та ти, Отче наш, посеред нас, і ми звемося твоїм ім’ям; не покидай нас!“»

¹⁰«Ось що каже наш Отець про цей народ: „Вони так любили блукати; не стримували своїх ніг. Тож не знаходжу в них утіхи; тепер згадаю їхню провину й покараю їхні гріхи.“»

¹¹«Тоді наш Отець сказав мені: „Не молися за добробут цього народу. ¹²Коли вони постять, я не почую їхнього волання; коли приносять цілопалення й хлібні приношення, я не прийму їх. Я вигублю їх мечем, голодом і моровицею.“»

Пророки, що брешуть ім’ям нашого Отця

¹³Тоді я сказав: «О Владико Отче, поглянь — пророки кажуть їм: „Ви не зазнаєте меча, і голод не прийде на вас, але я дам вам тут тривалий мир.“»

¹⁴Тоді наш Отець сказав мені: «Пророки пророкують неправду моїм ім’ям. Я не посилав їх, не наказував їм і не говорив до них. Вони пророкують вам оманливе видіння, марне ворожіння й оману власного розуму. ¹⁵Ось що каже наш Отець про пророків, які пророкують моїм ім’ям, хоч я не посилав їх, і які кажуть: „Ні меч, ні голод не торкнуться цієї землі“: мечем і голодом загинуть ці пророки. ¹⁶Народ, якому вони пророкують, буде викинутий на вулиці Єрусалима голодом і мечем, і нікому буде їх поховати — ні їх самих, ні їхніх жінок, синів і дочок. Я виллю на них їхнє власне зло.

¹⁷Скажи їм таке: „Нехай мої очі ллють сльози день і ніч, не спиняючись, бо діву, дочку народу мого, розбито нищівним ударом, раною, якої не загоїти. ^a a v17 Тут наш Отець дає Єремії слова, що несуть його власні сльози, — горе Отця за дітьми, зраненими без надії на зцілення, Отця, що плаче за ними день і ніч.

¹⁸Якщо вийду в поле, там лежать убиті мечем; якщо ввійду до міста, там спустошення голоду. Бо і пророк, і священник провадять своє ремесло в землі, якої навіть не знають.“»

¹⁹Чи ти цілком відкинув Юдею? Чи гребує серце твоє Сіоном? Чому ти вразив нас так, що немає нам зцілення? Ми сподівалися миру, та не прийшло добро; на час зцілення, та натомість — жах. ²⁰Визнаємо своє нечестя, Отче наш, і провину наших предків; ми згрішили проти тебе. ²¹Заради імені твого не зневажай нас; не безчести твого славного престолу. Згадай свій заповіт з нами і не порушуй його. ²²Хіба можуть марні ідоли народів дати дощ? Хіба самі небеса посилають зливи? Хіба не ти, Отче наш? На тебе покладаємо надію, бо ти — той, хто творить усе це.