Псалми 74 (73)

74 ¹Отче наш, чому ти відкинув нас навіки? Чому димить гнів твій проти овець твого пасовища?

²Згадай про свою громаду, яку придбав ти колись давно, яку викупив, щоб стала племенем твоєї спадщини, — гору Сіон, де ти оселився. ³Спрямуй свої кроки до цих вічних руїн, до всього спустошення, що ворог заподіяв святині.

⁴Вороги твої ревіли посеред місця твоїх зібрань; вони виставили свої прапори як знаки. ⁵Вони були немов люди, що здіймають сокири високо в гущавині дерев. ⁶А тепер вони трощать усю його різьбу сокирою й молотом. ⁷Вони підпалили святиню твою; до землі осквернили оселю твого імені. ⁸Вони сказали самі собі: «Знищимо всі місця їхніх зібрань разом». Вони спалили кожне місце зібрання нашого Отця в краю.

⁹Ми не бачимо жодних знаків для себе; немає вже пророка, і ніхто серед нас не знає, як довго. ¹⁰Доки, Отче наш, глузуватиме супротивник? Чи вічно ворог ганьбитиме ім’я твоє? ¹¹Чому стримуєш руку свою, правицю свою? Витягни її із складок одежі твоєї й поклади цьому край!

¹²А наш Отець — мій Цар споконвіку, що звершує спасіння по всій землі.

¹³Ти розділив море силою своєю; ти розбив голови морських чудовиськ на водах. ¹⁴Ти розтрощив голови левіафана; ти віддав його на поживу створінням пустелі. ¹⁵Ти відкрив джерела й потоки; ти висушив ріки, що течуть невпинно. ¹⁶Твій день, твоя й ніч; ти утвердив місяць і сонце. ¹⁷Ти встановив усі межі землі; ти створив літо й зиму.

¹⁸Згадай про це — ворог глузує, Отче наш, і народ безумний ганьбить ім’я твоє. ¹⁹Не віддавай життя своєї голубки диким звірам; не забувай навіки життя своїх знедолених. ^a a v19 «Твоя голубка» — ніжний поетичний образ народу Божого, Ізраїлю.

²⁰Зглянься на заповіт, бо темні закутки краю повні притулків насильства. ²¹Нехай пригноблений не вертається в ганьбі; нехай бідний і вбогий прославляють ім’я твоє.

²²Повстань, Отче наш, обстань за справу свою; згадай, як безумець глузує з тебе цілий день. ²³Не забувай крику ворогів твоїх, галасу тих, що повстають на тебе, який усе дужчає.