Душа, що прагне
Для диригента хору. Повчальний псалом синів Кореєвих.
Відрізаний від храму, під глузливе «Де твій Бог?», співець згадує, як вів святковий натовп, до якого вже не може приєднатися. Двічі він допитується у своєї пригніченої душі й обидва рази відповідає їй однаково: надійся на нашого Отця, я ще славитиму його.
42 1Як олень прагне до потоків води, так душа моя прагне до тебе, мій Отче.
2Душа моя спрагла до мого Отця, до живого Отця. Коли ж прийду й постану перед ним? 3Сльози мої були мені хлібом удень і вночі, коли цілий день мені кажуть: «Де твій Бог?»
4Згадую це, виливаючи свою душу: як ходив я з натовпом і вів їх урочистою ходою до дому нашого Отця, з радісними вигуками та піснями хвали, серед великої громади, що святкувала.
5Чому ти похилилася, душе моя, і чому тривожишся в мені? Надійся на нашого Отця, бо я знову прославлю його, моє спасіння і мій Отець.
6Отче мій, душа моя похилилася в мені; тому згадую тебе із землі Йордану та Хермону, з гори Міцар.
7Безодня кличе безодню під гуркіт твоїх водоспадів; усі твої буруни та хвилі перекотилися через мене. 8Удень наш Отець заповідає свою незмінну любов, а вночі пісня його зі мною — молитва до Отця мого життя.
9Кажу я моєму Отцеві, скелі моїй: «Чому ти забув мене? Чому ходжу я в жалобі через утиски ворога?» 10Наче смертельна рана в моїх кістках, глузують з мене супротивники мої, коли цілий день мені кажуть: «Де твій Бог?»
11Чому ти похилилася, душе моя, і чому тривожишся в мені? Надійся на нашого Отця, бо я знову прославлю його, моє спасіння і мій Отець.
