Давид волає з печери
Повчальний псалом Давида, коли він був у печері. Молитва.
Давид молиться в печері й описує повну самотність: глянь праворуч — ніхто мене не впізнає, притулку не лишилося, нікому немає діла, чи я живу. Він називає свого Отця своєю часткою на землі живих і просить вивести його з в'язниці.
142 1Своїм голосом волаю до свого Отця; своїм голосом благаю його про милість. a a v1 Маскіл — це споглядальна повчальна пісня; псалом, призначений для роздумів, а не лише для співу. 2Виливаю свою скаргу перед ним; перед ним розповідаю про свою біду. 3Коли мій дух знемагає в мені, саме ти знаєш мою дорогу. На стежці, якою я йду, вони сховали для мене пастку. 4Поглянь праворуч і подивись — немає нікого, хто впізнав би мене; не лишилося притулку для мене; нікому немає діла до мого життя. 5Волаю до тебе, мій Отче; кажу: «Ти — мій притулок, моя доля в землі живих». 6Почуй мій зойк, бо я вкрай знесилений. Визволи мене від тих, хто мене переслідує, бо вони надто сильні для мене. 7Виведи мою душу з в’язниці, щоб я дякував твоєму імені. Праведні зберуться навколо мене, бо ти будеш такий добрий до мене.
