Увесь Ізраїль збирається як один
Ізраїль збирається перед нашим Отцем і питає, як таке сталося, але Веніамин відмовляється видати чоловіків Ґіви й воює проти власних братів. Ізраїль питає, отримує наказ іти й за два дні втрачає сорок тисяч. Третього дня вони плачуть, постять, перемагають — а тоді спалюють кожне місто.
20 1Вийшли всі ізраїльтяни, і громада зібралася, як одна людина, від Дана до Беер-Шеви, разом із землею Ґілеаду, перед нашим Отцем у Міцпі. 2Проводирі всього народу, усіх племен Ізраїлю, стали на своє місце в зібранні народу нашого Отця — чотириста тисяч озброєних мечами піхотинців. 3Веніяминці почули, що ізраїльтяни пішли до Міцпи. А ізраїльтяни запитали: «Розкажіть нам, як сталося це зло?»
4Левит, чоловік убитої жінки, відповів: «Я та моя наложниця прийшли до Ґів’и, що у Веніямині, щоб переночувати. 5Мешканці Ґів’и прийшли по мене й оточили вночі дім, маючи намір убити мене. Вони зґвалтували мою наложницю, і вона померла. 6Тоді я взяв свою наложницю, розрізав її на частини й розіслав по всій спадщині Ізраїлю, бо вони вчинили ганебне беззаконня в Ізраїлі. 7Ось ви всі, ізраїльтяни, — винесіть своє рішення й раду тут і зараз».
8Увесь народ підвівся як один, кажучи: «Ніхто з нас не піде до свого намету, ніхто з нас не повернеться до свого дому. 9А ось що ми зробимо Ґів’ї: підемо на неї за жеребом. 10З кожного племені Ізраїлю ми візьмемо десятьох із сотні, сотню з тисячі, тисячу з десяти тисяч, щоб роздобути припаси для війська, яке піде до Ґів’и Веніяминової, щоб відплатити за все беззаконня, яке воно вчинило в Ізраїлі». 11Тож усі ізраїльтяни зібралися проти того міста, об’єднані як один. 12Племена Ізраїлю послали людей по всьому племені Веніямина, запитуючи: «Що це за зло сталося серед вас? 13Тепер видайте тих негідних людей, що в Ґів’ї, щоб ми стратили їх і викоренили зло з Ізраїлю». Та веніяминці не захотіли послухати голосу своїх братів, ізраїльтян.
14Натомість веніяминці зібралися зі своїх міст до Ґів’и, щоб вийти на війну проти ізраїльтян. 15Того дня Веніямин нарахував зі своїх міст двадцять шість тисяч озброєних мечами воїнів, а крім того, сімсот добірних мужів із мешканців Ґів’и. 16Серед усього цього війська було сімсот добірних шульг, і кожен із них міг кинути з пращі камінь у волосину й не схибити. 17Ізраїльтяни ж, окрім Веніямина, нарахували чотириста тисяч озброєних мечами мужів, і кожен із них був воїном.
18Ізраїльтяни вирушили, пішли до Бетелю й запитали нашого Отця: «Хто з нас має першим піти воювати проти веніяминців?» І наш Отець сказав: «Юда піде першим».
19Тож ізраїльтяни встали вранці й отаборилися біля Ґів’и. 20Ізраїльтяни вийшли воювати з Веніямином і вишикувалися проти них біля Ґів’и. 21Веніяминці вийшли з Ґів’и й поклали того дня на полі двадцять дві тисячі ізраїльтян. 22Та військо Ізраїлю набралося відваги й знову вишикувалося до бою там, де стояло першого дня.
23Ізраїльтяни пішли, плакали перед нашим Отцем аж до вечора й запитали: «Чи нам знову воювати з нашими братами веніяминцями?» І наш Отець сказав: «Ідіть проти них».
24Тож ізраїльтяни наступили на веніяминців другого дня. 25Веніямин вийшов їм назустріч із Ґів’и другого дня й поклав ще вісімнадцять тисяч ізраїльтян, усі вони були озброєні мечами.
26Тоді всі ізраїльтяни, усе військо, пішли до Бетелю й сиділи там, плачучи перед нашим Отцем. Того дня вони постили аж до вечора й принесли перед ним цілопалення та мирні жертви. 27Ізраїльтяни запитали нашого Отця. (У ті дні там був ковчег заповіту нашого Отця,
28а Пінхас, син Елеазара, сина Аарона, служив перед ним.) Вони запитали: «Чи нам знову виходити воювати з нашими братами веніяминцями, чи спинитися?» Наш Отець відповів: «Ідіть, бо завтра Я віддам їх у ваші руки».
29Тоді Ізраїль розставив засідки навколо Ґів’и. 30Третього дня ізраїльтяни рушили проти веніяминців і зайняли позиції проти Ґів’и, як і раніше. 31Веніяминці вийшли їм назустріч і були відтягнуті від міста. Як і раніше, вони почали вбивати людей, поклавши близько тридцяти ізраїльтян на відкритому полі й на дорогах, одна з яких веде до Бетелю, а інша — до Ґів’и.
32Веніяминці казали: «Ми розбиваємо їх, як і раніше». Та Ізраїль сказав: «Тікаймо й відтягнімо їх від міста на дороги».
33Усі ізраїльтяни піднялися зі своїх місць і вишикувалися біля Баал-Тамару, а засідка Ізраїлю вдарила зі свого місця на захід від Ґеви. 34Десять тисяч добірних воїнів Ізраїлю наступили на Ґів’у, і битва була запекла; та веніяминці не усвідомлювали, що над ними нависає біда. 35Наш Отець розбив Веніямина перед Ізраїлем; того дня Ізраїль поклав двадцять п’ять тисяч сто мужів Веніямина, усі вони були озброєні мечами. 36Веніяминці побачили, що їх розбито. Ізраїльтяни відступили перед Веніямином, бо покладалися на засідку, яку влаштували проти Ґів’и. 37Засідка раптово кинулася на Ґів’у; вони розсипалися й уразили мечем усе місто. 38Ізраїльтяни домовилися із засідкою про знак: велика хмара диму, що здійметься з міста. 39Ізраїльтяни мали повернутися в битві. Веніямин почав був уражати їх, поклавши близько тридцяти, і думав: «Напевно, їх розбито перед нами, як у першій битві». 40Коли стовп диму почав здійматися з міста, веніяминці озирнулися — аж усе місто здіймалося димом до неба. 41Ізраїльтяни повернулися, а веніяминці запанікували, побачивши, що біда спіткала їх. 42Тож вони повернули перед ізраїльтянами до пустелі, та битва наздогнала їх, і ті, що виходили з міст, вигублювали їх посеред бою. 43Вони оточили веніяминців, гналися за ними й наздогнали їх на місці відпочинку, на схід від Ґів’и. 44Полягло вісімнадцять тисяч веніяминців, усі вони були відважними мужами. 45Решта втекла до пустелі, до скелі Ріммон, та Ізраїль поклав на дорогах п’ять тисяч, переслідував їх аж до Ґідому й поклав ще дві тисячі. 46Отже, усіх веніяминців, що полягли того дня, було двадцять п’ять тисяч озброєних мечами воїнів, усі вони були відважними мужами. 47Та шістсот мужів утекли до пустелі, до скелі Ріммон, і залишалися там чотири місяці. 48Ізраїльтяни ж повернулися проти веніяминців і вразили їх мечем — усе місто, людей, худобу, усе, що знаходили. Також вони спалили кожне місто на своєму шляху.