Судді 20

20 ¹Вийшли всі ізраїльтяни, і громада зібралася, як одна людина, від Дана до Беер-Шеви, разом із землею Ґілеаду, перед нашим Отцем у Міцпі. ²Проводирі всього народу, усіх племен Ізраїлю, стали на своє місце в зібранні народу нашого Отця — чотириста тисяч озброєних мечами піхотинців. ³Веніяминці почули, що ізраїльтяни пішли до Міцпи. А ізраїльтяни запитали: «Розкажіть нам, як сталося це зло?»

⁴Левит, чоловік убитої жінки, відповів: «Я та моя наложниця прийшли до Ґів’и, що у Веніямині, щоб переночувати. ⁵Мешканці Ґів’и прийшли по мене й оточили вночі дім, маючи намір убити мене. Вони зґвалтували мою наложницю, і вона померла. ⁶Тоді я взяв свою наложницю, розрізав її на частини й розіслав по всій спадщині Ізраїлю, бо вони вчинили ганебне беззаконня в Ізраїлі. ⁷Ось ви всі, ізраїльтяни, — винесіть своє рішення й раду тут і зараз».

⁸Увесь народ підвівся як один, кажучи: «Ніхто з нас не піде до свого намету, ніхто з нас не повернеться до свого дому. ⁹А ось що ми зробимо Ґів’ї: підемо на неї за жеребом. ¹⁰З кожного племені Ізраїлю ми візьмемо десятьох із сотні, сотню з тисячі, тисячу з десяти тисяч, щоб роздобути припаси для війська, яке піде до Ґів’и Веніяминової, щоб відплатити за все беззаконня, яке воно вчинило в Ізраїлі». ¹¹Тож усі ізраїльтяни зібралися проти того міста, об’єднані як один. ¹²Племена Ізраїлю послали людей по всьому племені Веніямина, запитуючи: «Що це за зло сталося серед вас? ¹³Тепер видайте тих негідних людей, що в Ґів’ї, щоб ми стратили їх і викоренили зло з Ізраїлю». Та веніяминці не захотіли послухати голосу своїх братів, ізраїльтян.

¹⁴Натомість веніяминці зібралися зі своїх міст до Ґів’и, щоб вийти на війну проти ізраїльтян. ¹⁵Того дня Веніямин нарахував зі своїх міст двадцять шість тисяч озброєних мечами воїнів, а крім того, сімсот добірних мужів із мешканців Ґів’и. ¹⁶Серед усього цього війська було сімсот добірних шульг, і кожен із них міг кинути з пращі камінь у волосину й не схибити. ¹⁷Ізраїльтяни ж, окрім Веніямина, нарахували чотириста тисяч озброєних мечами мужів, і кожен із них був воїном.

¹⁸Ізраїльтяни вирушили, пішли до Бетелю й запитали нашого Отця: «Хто з нас має першим піти воювати проти веніяминців?» І наш Отець сказав: «Юда піде першим».

¹⁹Тож ізраїльтяни встали вранці й отаборилися біля Ґів’и. ²⁰Ізраїльтяни вийшли воювати з Веніямином і вишикувалися проти них біля Ґів’и. ²¹Веніяминці вийшли з Ґів’и й поклали того дня на полі двадцять дві тисячі ізраїльтян. ²²Та військо Ізраїлю набралося відваги й знову вишикувалося до бою там, де стояло першого дня.

²³Ізраїльтяни пішли, плакали перед нашим Отцем аж до вечора й запитали: «Чи нам знову воювати з нашими братами веніяминцями?» І наш Отець сказав: «Ідіть проти них».

²⁴Тож ізраїльтяни наступили на веніяминців другого дня. ²⁵Веніямин вийшов їм назустріч із Ґів’и другого дня й поклав ще вісімнадцять тисяч ізраїльтян, усі вони були озброєні мечами.

²⁶Тоді всі ізраїльтяни, усе військо, пішли до Бетелю й сиділи там, плачучи перед нашим Отцем. Того дня вони постили аж до вечора й принесли перед ним цілопалення та мирні жертви. ²⁷Ізраїльтяни запитали нашого Отця. (У ті дні там був ковчег заповіту нашого Отця,

²⁸а Пінхас, син Елеазара, сина Аарона, служив перед ним.) Вони запитали: «Чи нам знову виходити воювати з нашими братами веніяминцями, чи спинитися?» Наш Отець відповів: «Ідіть, бо завтра Я віддам їх у ваші руки».

²⁹Тоді Ізраїль розставив засідки навколо Ґів’и. ³⁰Третього дня ізраїльтяни рушили проти веніяминців і зайняли позиції проти Ґів’и, як і раніше. ³¹Веніяминці вийшли їм назустріч і були відтягнуті від міста. Як і раніше, вони почали вбивати людей, поклавши близько тридцяти ізраїльтян на відкритому полі й на дорогах, одна з яких веде до Бетелю, а інша — до Ґів’и.

³²Веніяминці казали: «Ми розбиваємо їх, як і раніше». Та Ізраїль сказав: «Тікаймо й відтягнімо їх від міста на дороги».

³³Усі ізраїльтяни піднялися зі своїх місць і вишикувалися біля Баал-Тамару, а засідка Ізраїлю вдарила зі свого місця на захід від Ґеви. ³⁴Десять тисяч добірних воїнів Ізраїлю наступили на Ґів’у, і битва була запекла; та веніяминці не усвідомлювали, що над ними нависає біда. ³⁵Наш Отець розбив Веніямина перед Ізраїлем; того дня Ізраїль поклав двадцять п’ять тисяч сто мужів Веніямина, усі вони були озброєні мечами. ³⁶Веніяминці побачили, що їх розбито. Ізраїльтяни відступили перед Веніямином, бо покладалися на засідку, яку влаштували проти Ґів’и. ³⁷Засідка раптово кинулася на Ґів’у; вони розсипалися й уразили мечем усе місто. ³⁸Ізраїльтяни домовилися із засідкою про знак: велика хмара диму, що здійметься з міста. ³⁹Ізраїльтяни мали повернутися в битві. Веніямин почав був уражати їх, поклавши близько тридцяти, і думав: «Напевно, їх розбито перед нами, як у першій битві». ⁴⁰Коли стовп диму почав здійматися з міста, веніяминці озирнулися — аж усе місто здіймалося димом до неба. ⁴¹Ізраїльтяни повернулися, а веніяминці запанікували, побачивши, що біда спіткала їх. ⁴²Тож вони повернули перед ізраїльтянами до пустелі, та битва наздогнала їх, і ті, що виходили з міст, вигублювали їх посеред бою. ⁴³Вони оточили веніяминців, гналися за ними й наздогнали їх на місці відпочинку, на схід від Ґів’и. ⁴⁴Полягло вісімнадцять тисяч веніяминців, усі вони були відважними мужами. ⁴⁵Решта втекла до пустелі, до скелі Ріммон, та Ізраїль поклав на дорогах п’ять тисяч, переслідував їх аж до Ґідому й поклав ще дві тисячі. ⁴⁶Отже, усіх веніяминців, що полягли того дня, було двадцять п’ять тисяч озброєних мечами воїнів, усі вони були відважними мужами. ⁴⁷Та шістсот мужів утекли до пустелі, до скелі Ріммон, і залишалися там чотири місяці. ⁴⁸Ізраїльтяни ж повернулися проти веніяминців і вразили їх мечем — усе місто, людей, худобу, усе, що знаходили. Також вони спалили кожне місто на своєму шляху.