Утіха від приходу Тита
Тит прибуває до Македонії з вістями, і Павлів страх розвіюється. Його болісний лист засмутив їх, і він наполовину шкодував, що надіслав його, але смуток навернув їх. Смуток, якого хоче наш Отець, веде до покаяння, про яке ніхто не шкодує. Він прямо каже, що знову їм довіряє.
7 1Отже, улюблені, маючи ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечистоти тіла й духу, звершуючи святість у страху перед нашим Отцем.
2Дайте нам місце у ваших серцях. Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не визискали. 3Кажу це не для того, щоб засудити вас. Я вже казав: ви в наших серцях, щоб разом померти й разом жити. 4Я маю велику довіру до вас, велику гордість за вас. Я сповнений утіхи, переповнений радістю серед усіх наших страждань.
5Навіть коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало спокою — звідусіль нас гнобили: зовні була борня, всередині — страх. 6Але наш Отець, що втішає пригнічених, утішив нас приходом Тита. 7І не тільки його приходом, а й тією втіхою, яку він дістав через вас, — він розповів нам про вашу тугу, ваш смуток, вашу ревність до мене, — тож я зрадів ще більше.
8Хоч мій лист і засмутив вас, я не шкодую про це — хоч раніше й шкодував, бо бачу, що той лист засмутив вас, нехай і ненадовго. 9Тепер я радію — не тому, що ви засмутилися, а тому, що ваш смуток привів до покаяння. Ви засмутилися так, як хоче наш Отець, тож не зазнали від нас ніякої шкоди. 10Бо смуток за волею нашого Отця породжує покаяння на спасіння, про яке не шкодуєш; а смуток світський породжує смерть. 11Погляньте, що породив у вас цей смуток за волею нашого Отця: старанність, прагнення виправдатися, обурення, страх, тугу, ревність, готовність до справедливості! Усім ви довели, що невинні в цій справі. 12Тож хоч я й написав вам, то не заради того, хто вчинив кривду, і не заради того, хто її зазнав, а щоб ваша щирість до нас стала вам явною перед нашим Отцем. 13Ось чому ми втішилися. А крім нашої власної втіхи, ми ще більше зраділи з радості Тита, бо його дух заспокоїли ви всі. 14Бо коли я хвалився йому вами, то не осоромився. Як усе, що ми казали вам, було правдою, так і наша похвала перед Титом виявилася правдивою. 15І його серце ще більше прихильне до вас, коли він згадує, як ви всі були слухняні, як прийняли його зі страхом і трепетом. 16Я радію, бо в усьому маю повну довіру до вас.