Буття 8

8 ¹А наш Отець згадав про Ноя, про всіх живих істот і про всю худобу, що були з ним у ковчезі. Він навів вітер на землю, і води почали спадати. ^a a v1 Коли Писання каже, що наш Отець «згадав», це не означає, що він забув, — це означає, що він у призначений час діяв за своєю заповітною любов’ю. ²Закрилися джерела безодні й небесні шлюзи, і дощ із неба перестав. ³Вода все спадала із землі, і через сто п’ятдесят днів її стало менше. ⁴Ковчег спинився на горах Араратських сімнадцятого дня сьомого місяця. ^b b v4 Арарат означає гірську місцевість, а не обов’язково окрему вершину. ⁵Води все спадали аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця з’явилися вершини гір.

⁶Через сорок днів Ной відчинив вікно, яке зробив у ковчезі, ⁷і випустив крука, і той літав туди-сюди, доки вода не висохла на землі. ⁸Потім він випустив від себе голубку, щоб побачити, чи спала вода з поверхні землі. ⁹Та голубка не знайшла, де спочити своїй нозі, і повернулася до нього в ковчег, бо вода ще вкривала поверхню всієї землі. Тож він простягнув свою руку, узяв її і забрав до себе в ковчег. ¹⁰Він почекав ще сім днів і знову випустив голубку з ковчега. ¹¹Надвечір голубка повернулася до нього, а в дзьобі несла свіжозірваний оливковий листок. Тож Ной зрозумів, що вода спала із землі. ¹²Він почекав ще сім днів і знову випустив голубку; та більше не поверталася до нього.

¹³Шістсот першого року життя Ноя, першого дня першого місяця, вода висохла на землі. Ной зняв покрівлю ковчега, подивився — і ось поверхня землі вже висохла. ¹⁴А двадцять сьомого дня другого місяця земля цілком висохла.

¹⁵Тоді наш Отець сказав Ноєві:

¹⁶«Вийди з ковчега — ти, і твоя дружина, і твої сини, і дружини твоїх синів із тобою. ¹⁷Виведи із собою всіх живих істот, усяку плоть: птахів, тварин і все, що плазує по землі, — щоб вони розплодилися на землі, були плідні й розмножувалися на землі.»

¹⁸І вийшов Ной, а з ним його сини, його дружина і дружини його синів. ¹⁹Усяка тварина, усяке плазуюче, усякий птах — усе, що рухається по землі, — вийшли з ковчега за своїми родами.

²⁰Ной збудував жертовник нашому Отцеві, узяв по кілька з усякої чистої тварини і з усякого чистого птаха і приніс на ньому цілопалення.

²¹Наш Отець відчув приємні пахощі й сказав у своєму серці: «Ніколи більше не проклинатиму землі через людину, хоча нахил людського серця лихий змалку; і ніколи більше не вигублю всього живого, як оце зробив. ^c c v21 Наш Отець був задоволений не самим запахом, а вірним поклонінням і послухом, які виражала ця жертва. ²²Доки існує земля, не припиняться сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч.»