Мовчазне чування Давида
Керівникові хору. Для Єдутуна. Псалом Давида.
Давид намагався нічого не казати, поки нечестиві дивилися, і мовчання лише посилило біль, аж поки той не вирвався назовні. Вирвалося прохання, щоб його Отець показав йому, яке коротке життя — кілька долонь, подих, — і дав полегшення, перш ніж він відійде.
39 1Я сказав: «Пильнуватиму своїх доріг, щоб не згрішити язиком своїм; тримати буду вузду на устах своїх, поки нечестиві поряд зі мною.» 2Я був німий і мовчазний; мовчав навіть про добрі речі, і біль мій посилився. 3Розпалилося серце моє в мені; поки роздумував я, вогонь палав; тоді я заговорив: 4Покажи мені кінець мій, Отче мій, і яка міра днів моїх; дай мені знати, який я минущий.
5Ось, ти зробив дні мої лише кілька дюймів завдовжки, а життя моє — ніщо перед тобою. Справді, кожна людина — лише подих. 6Справді, кожен ходить, немов тінь; справді, марна вся їхня метушня; він громадить багатство й не знає, хто його збере. 7А тепер, Владарю Отче, чого мені чекати? Надія моя — на тебе. 8Визволи мене від усіх переступів моїх; не роби мене посміховиськом для безумця. 9Я онімів; не відкриваю уст своїх, бо це ти вчинив. 10Відведи від мене покарання твоє; я гину від удару руки твоєї.
11Докорами караєш ти людину за гріх; немов міль, нищиш те, чим вона дорожить; справді, кожна людина — лише подих. 12Почуй молитву мою, Отче мій, і прислухайся до крику мого; не будь байдужий до сліз моїх; бо я лише подорожній у тебе, гість, як усі предки мої. 13Відведи погляд твій від мене, щоб я міг знову всміхнутися, перш ніж відійду й мене не стане.
