Плач над ріками Вавилону
Вигнанці над каналами Вавилону вішають свої арфи, бо їхні поневолювачі хочуть веселої пісні з рідного краю. Вони присягаються ніколи не забути Єрусалим, і псалом завершується гірким прокляттям на Едом і Вавилон, яке він так і не пом'якшує.
137 1Над ріками Вавилону ми сиділи й плакали, коли згадували Сіон. 2На вербах там ми повісили свої ліри. 3Бо там наші поневолювачі вимагали від нас пісень, а наші гнобителі — веселощів, кажучи: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»
4Як нам співати пісню нашого Отця в чужій землі? 5Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде моя правиця свою вправність. 6Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо не згадаю тебе, якщо не поставлю Єрусалим над найвищу мою радість.
7Згадай, наш Отче, едомлянам день, коли впав Єрусалим, як вони казали: «Руйнуйте його! Руйнуйте його! Аж до самих основ!» 8Дочко Вавилону, приречена на знищення, блаженний той, хто відплатить тобі за те, що ти заподіяла нам! 9Блаженний той, хто візьме твоїх немовлят і розіб’є їх об скелю! a a v9 Ісус поніс цей крик про справедливість на хрест, молячись: «Отче, прости їм» — і навчив свій народ любити ворогів своїх. Щирий гнів вигнанців принесено до нашого Отця, Який єдиний може відповісти на нього.
