Йов 13

13 ¹«Ось, моє око бачило все це; моє вухо чуло й зрозуміло це. ²Що знаєте ви, те знаю і я; я не гірший від вас. ³Але я говорив би до Всемогутнього, і прагну обстоювати свою справу перед Богом. ⁴Ви ж замазуєте брехнею; усі ви — нікчемні лікарі. ⁵О, якби ви зовсім замовкли — то була б ваша мудрість! ⁶Тепер послухайте мій доказ, і зважте на благання моїх уст. ⁷Чи будете ви говорити неправду за Бога і промовляти оманливо за нього? ⁸Чи будете ви прихильні до нього? Чи станете захищати справу Бога? ⁹Чи добре вам буде, коли він випробує вас? Чи зможете ви обманути його так, як обманюєте людину? ¹⁰Він неодмінно докорить вам, якщо ви потай будете прихильні. ¹¹Хіба не злякає вас його велич, і страх перед ним не впаде на вас? ¹²Ваші вислови — приказки з попелу; ваш захист — із глини.

¹³«Замовкніть переді мною, і дайте мені говорити; нехай спіткає мене, що має статися. ¹⁴Навіщо б я мав наражати власну плоть на небезпеку і брати своє життя у свої руки? ¹⁵Хоч би він убив мене, я все одно надіятимусь на нього; та я боронитиму свої дороги перед його обличчям. ^a a v15 Навіть у своєму протесті довіра Йова тягнеться до Бога. Повний прорив у стосунках настає пізніше — наприкінці книги Йов бачить нашого Отця віч-на-віч. ¹⁶Це теж буде моїм спасінням, бо жоден безбожник не наважиться стати перед ним. ¹⁷Уважно слухайте мої слова; нехай моє свідчення досягне ваших вух. ¹⁸Ось, я підготував свою справу; я знаю, що буду виправданий. ¹⁹Хто стане змагатися зі мною? Бо тоді я замовк би і помер.

²⁰«Тільки дай мені дві речі, і тоді я не ховатимусь від твого обличчя: ²¹Забери свою руку далеко від мене, і хай страх перед тобою не лякає мене. ²²Тоді поклич, і я відповім; або дай мені говорити, і ти відповіси мені. ²³Скільки в мене провин і гріхів? Покажи мені мій бунт і мій гріх. ²⁴Чому ти ховаєш своє обличчя і вважаєш мене за свого ворога? ²⁵Чи будеш ти лякати гнаний вітром листок і гнатися за сухою половою? ²⁶Бо ти пишеш гіркі речі проти мене і змушуєш мене успадкувати гріхи моєї юності. ²⁷Ти забиваєш мої ноги в колоду і стежиш за всіма моїми стежками; ти кладеш межу підошвам моїх ніг.

²⁸«Так людина марніє, мов зогнила деревина, мов одежа, поїдена міллю.»