Еклезіаст 5

5 ¹Пильнуй своїх кроків, коли входиш до Божого дому. Наблизься, щоб слухати, а не щоб приносити жертву нерозумних, — вони не знають, що чинять зло. ²Не поспішай вустами, і хай серце твоє не квапиться вимовити щось перед Богом, — Бог на небі, а ти на землі, тож хай слів твоїх буде небагато. ³Бо сон приходить від надмірних турбот, а голос нерозумного — від надміру слів. ⁴Коли даси обітницю Богові, не зволікай її виконати, — бо немає йому втіхи в нерозумних. Виконай те, що обіцяв. ⁵Краще не давати обітниці, ніж дати її й не виконати. ⁶Не дай вустам своїм увести тебе в гріх і не кажи посланцеві, що то була помилка. Навіщо, щоб Бог гнівався на голос твій і знищив діло рук твоїх? ^a a v6 Посланець — це храмовий урядник або священник, який приймав і записував обітниці від імені Бога. ⁷Бо в безлічі снів і в безлічі слів — лише минуща пара. Тому бійся Бога.

Гноблення й прибуток землі

⁸Якщо побачиш, що бідного гноблять, а правосуддя та праведність зневажено в якійсь області, не дивуйся, — бо над одним урядником стежить вищий, а над ними стоять ще вищі. ⁹А проте прибуток землі для всіх; навіть цареві служить поле.

¹⁰Хто любить гроші, тому ніколи не досить; хто любить багатство, тому ніколи не досить прибутку. І це — минуще. ¹¹Коли росте багатство, ростуть і ті, хто його споживає, — яка ж користь його власникові, окрім того, що він дивиться на нього своїми очима?

¹²Солодкий сон у трудівника, мало він з’їсть чи багато; а багатієві його достаток не дає заснути.

¹³Бачив я лихо, від якого стає млосно, під сонцем: багатство, яке власник береже собі на шкоду. ¹⁴І пропало те багатство в лихій справі, а коли він породив сина, то не лишилося нічого, що міг би йому залишити. ¹⁵Як вийшов він з утроби своєї матері, так голий і повертається, іде, як прийшов, і нічого не бере від праці своєї, щоб понести в руці. ¹⁶І це — гірке лихо: як прийшов він, так і відходить. Яка ж йому користь, що трудився на вітер? ¹⁷Усі дні свої він їсть у темряві, з великою досадою, у недузі та гніві.

¹⁸Ось що я побачив: добре й пристойно їсти, пити й бачити добре в усій праці, якою людина трудиться під сонцем протягом тих небагатьох днів життя, що дає їй Бог, — бо то її доля. ¹⁹А ще: коли Бог дає комусь багатство, статки й силу користуватися ними, прийняти свою частку й радіти у праці своїй, — то це Божий дар. ²⁰Нечасто згадуватиме він про дні життя свого, бо Бог тримає його зайнятим радістю його серця.