2 Послання до коринтян 11

11 ¹Хотів би я, щоб ви потерпіли трохи безумства від мене — та ви й справді мене терпите. ²Я ревную вас ревністю нашого Отця, адже заручив вас з одним чоловіком, щоб представити вас Христові чистою дівою. ³Але боюся, що як змій звабив Єву своєю підступністю, так і ваш розум може спокуситися й відпасти від щирої, чистої відданості Христові. ⁴Бо якщо хтось приходить і проповідує іншого Ісуса, ніж ми проповідували, або ви приймаєте іншого духа, ніж той, якого прийняли, чи інше Євангеліє, ніж те, яке прийняли, — ви це легко терпите. ⁵Проте вважаю, що я нітрохи не поступаюся тим «надапостолам». ⁶Хай навіть я недосвідчений у мові, та не в пізнанні; ми показали це вам усіляко, в усьому.

⁷Чи, може, я згрішив, упокорюючи себе, щоб піднести вас, бо проповідував вам Євангеліє нашого Отця задарма? ⁸Я обкрадав інші церкви, приймаючи від них утримання, щоб служити вам. ⁹Коли я був з вами й терпів нестатки, то нікого не обтяжував — брати з Македонії забезпечили те, чого мені бракувало. Я беріг себе, щоб ні в чому не бути для вас тягарем, і далі так робитиму. ¹⁰Як істина Христова в мені, так ця моя похвальба не замовкне в краях Ахаї. ¹¹Чому? Бо я не люблю вас? Наш Отець знає, що люблю!

¹²І що роблю, те й робитиму далі, щоб відтяти нагоду тим, хто шукає нагоди, аби їх вважали рівними нам у тому, чим вони хваляться. ¹³Бо ці люди — лжеапостоли, підступні працівники, що видають себе за апостолів Христа. ¹⁴І не дивно, бо навіть сатана видає себе за ангела світла. ¹⁵Тож не дивно, що і його слуги видають себе за слуг праведності. Їхній кінець буде за їхніми вчинками.

Похвальба безумця про страждання

¹⁶Знову кажу: нехай ніхто не вважає мене безумним. А якщо вважаєте, то прийміть мене хоч як безумного, щоб і я трохи похвалився. ¹⁷Те, що кажу в цій самовпевненій похвальбі, кажу не так, як сказав би Господь, а як безумець. ¹⁸Оскільки багато хто хвалиться за людською міркою, то і я похвалюся. ¹⁹Бо ви охоче терпите безумних, адже самі такі мудрі! ²⁰Ви терпите, коли хтось вас поневолює, коли хтось вас об’їдає, коли хтось обдирає вас, коли хтось вивищується, коли хтось б’є вас по обличчю. ²¹Кажу це собі на сором: ми були для того надто слабкі. Але коли хтось наважується чимось хвалитися — кажу по-безумному — то наважуюся і я. ²²Вони євреї? Я теж. Ізраїльтяни? Я теж. Нащадки Авраама? Я теж. ²³Слуги Христа? Кажу як божевільний — я більше: у набагато більших працях, частіше у в’язницях, у незліченних побоях, часто на межі смерті. ²⁴П’ять разів я дістав від юдеїв по сорок ударів без одного. ^a a v24 Юдейський закон дозволяв до сорока ударів; давали тридцять дев’ять, щоб випадково не перевищити дозволеної межі. ²⁵Тричі мене били палицями, раз каменували, тричі я зазнавав корабельної аварії; ніч і день я пробув у морській безодні. ²⁶Завжди в дорозі: у небезпеці від рік, у небезпеці від розбійників, у небезпеці від свого народу, у небезпеці від язичників, у небезпеці в місті, у небезпеці в пустелі, у небезпеці на морі, у небезпеці серед лжебратів; ²⁷у труді й виснаженні, часто в безсонні ночі, у голоді й спразі, часто без їжі, у холоді й наготі.

²⁸А крім усього іншого, мене щодня гнітить тягар — турбота про всі церкви. ²⁹Хто знемагає, а я не знемагаю? Хто спотикається, а я не палаю обуренням?

³⁰Якщо вже треба хвалитися, то хвалитимуся тим, що виявляє мою слабкість. ³¹Наш Отець, Отець Господа нашого Ісуса, благословенний навіки, знає, що я не брешу. ³²У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто, щоб схопити мене, ³³але мене спустили в кошику через вікно в мурі, і я втік з його рук.