Ісус Навин 9

9 ¹Коли про це почули всі царі, що жили за Йорданом — у нагір’ї, на низовині та вздовж усього узбережжя Великого моря в бік Лівану, — хети, амореї, ханаанеї, ферезеї, хіввеї та євусеї, ²вони зібралися разом, як один, щоб воювати проти Ісуса Навина та Ізраїлю. ³А коли мешканці Гаваону почули, що Ісус Навин зробив із Єрихоном та з Гаєм, ⁴то й собі вчинили хитро: вирушили в дорогу, видаючи себе за послів, і взяли для своїх ослів зношені мішки та старі бурдюки, потріскані й полатані, ⁵на ногах у них були зношені, полатані сандалі, а на тілі — подертий одяг; увесь їхній хліб був сухий і покришився. ⁶Вони прийшли до Ісуса Навина в табір у Ґілґалі й сказали йому та ізраїльтянам: «Ми прийшли з далекого краю; укладіть же з нами заповіт».

⁷Але ізраїльтяни сказали хіввеям: «Може, ви живете якраз серед нас. Як же ми можемо укласти з вами заповіт?»

⁸Вони відповіли Ісусові Навину: «Ми твої раби». Ісус Навин запитав: «Хто ви та звідки прийшли?»

⁹Вони сказали йому: «Твої раби прийшли з дуже далекого краю заради імені Господа, Бога твого, бо ми почули про славу його — про все, що він зробив у Єгипті, ¹⁰і про все, що він зробив двом аморейським царям за Йорданом — Сихонові, цареві Хешбону, та Оґові, цареві Башану, який царював в Аштароті. ¹¹Тож наші старійшини та весь наш народ сказали: „Візьміть припасів на дорогу, ідіть їм назустріч і скажіть їм: «Ми ваші раби; укладіть тепер із нами заповіт»“. ¹²Наш хліб був теплий, коли ми пакували його вдома того дня, як вирушили йти до вас; а тепер, глянь, — він сухий і покришився. ¹³Ці бурдюки були нові, коли ми наповнювали їх, — а тепер потріскані. І наш одяг та сандалі зносилися за цю дуже далеку дорогу».

¹⁴Тож ті люди скуштували їхніх припасів, але не запитали поради в нашого Отця. ¹⁵Тоді Ісус Навин уклав із ними мир і склав заповіт, щоб залишити їх живими, а провідники громади присягнули їм. ^a a v15 «Склав заповіт» (дослівно «розтяв заповіт») — давній ідіом: формальні угоди скріплювали, приносячи в жертву й розтинаючи тварин між двома сторонами. ¹⁶Через три дні після того, як уклали з ними заповіт, вони почули, що ці люди — сусіди, які живуть серед них. ¹⁷Ізраїльтяни вирушили й третього дня дійшли до їхніх міст. Їхні міста: Гаваон, Кефіра, Беерот і Кір’ят-Єарім. ¹⁸Але ізраїльтяни не напали на них, бо провідники громади присягнули їм нашим Отцем, Богом Ізраїлю. І вся громада нарікала на провідників. ¹⁹Але всі провідники сказали всій громаді: «Ми присягнули їм нашим Отцем, Богом Ізраїлю, тож тепер не можемо їх торкнутися. ²⁰Ось що ми зробимо з ними: залишимо їх живими, щоб не впав на нас гнів за присягу, якою ми присягнули їм». ²¹Провідники сказали їм: «Нехай живуть». Тож вони стали дроворубами та водоносами для всієї громади, як і пообіцяли провідники.

²²Тоді Ісус Навин покликав їх: «Чому ви обманули нас, кажучи: „Ми живемо дуже далеко від вас“, коли ви живете якраз серед нас? ²³Тож тепер ви прокляті: ви завжди будете рабами — дроворубами та водоносами для дому мого Отця».

²⁴Вони відповіли Ісусові Навину: «Твоїм рабам ясно сказали, що Господь, Бог твій, наказав своєму рабові Мойсеєві віддати вам увесь цей край і винищити перед вами всіх його мешканців. Тож, дуже боячись за своє життя через вас, ми це й зробили. ²⁵Тепер ми у твоїй руці. Роби з нами те, що здається добрим і справедливим в очах твоїх».

²⁶І він так і вчинив з ними: врятував їх від рук ізраїльтян, і вони не вбили їх. ²⁷Того дня Ісус Навин зробив їх дроворубами та водоносами для громади й для жертовника нашого Отця на тому місці, яке він обере, — і так залишається донині.