Батьківське серце в служінні
Павло захищає те, як поводився серед них перед нашим Отцем: без лестощів, без прикриття для користолюбства і без хизування своєю владою. Спершу він порівнює себе з матір'ю-годувальницею, потім із батьком серед своїх дітей і нагадує, що працював ночами, щоб нікого не обтяжувати.
2 1Бо ви самі знаєте, брати й сестри, що наш прихід до вас не був марним. 2Та хоч ми вже перед тим страждали й зазнали зневаги у Филипах, як ви знаєте, ми знайшли в нашому Отці мужність звістувати вам його добру звістку, попри запеклий спротив. 3Бо наш заклик не походить з омани чи нечистоти, і ми нікого не намагаємося обманути. 4Навпаки, оскільки наш Отець визнав нас гідними довірити нам Євангеліє, ми так і говоримо — не щоб догодити людям, а нашому Отцеві, який випробовує наші серця. 5Ми ніколи не говорили лестивих слів, як ви знаєте, ані не прикривали ними жадібності — наш Отець свідок. 6Ми не шукали похвали від людей — ні від вас, ні від інших, — хоча як апостоли Христові могли б наполягати на своїй владі. 7Але ми були лагідні серед вас, немов мати-годувальниця, що з ніжністю піклується про своїх дітей. 8Тож, глибоко сумуючи за вами, ми з радістю ділилися з вами не лише доброю звісткою нашого Отця, а й самими собою, бо ви стали нам такі дорогі. 9Бо ви пам’ятаєте, брати й сестри, нашу працю та труд: ми працювали вдень і вночі, щоб нікого з вас не обтяжувати, звіщаючи вам добру звістку нашого Отця. 10Ви й наш Отець — свідки того, як свято, праведно та бездоганно ми поводилися з вами, віруючими. 11Як ви знаєте, ми ставилися до кожного з вас, наче батько до своїх дітей, — підбадьорюючи, утішаючи та закликаючи вас, 12щоб ви жили життям, гідним нашого Отця, який кличе вас у своє Царство і славу.
13Ми також постійно дякуємо нашому Отцеві за те, що, прийнявши слово нашого Отця, яке почули від нас, ви прийняли його не як людську звістку, а як те, чим воно є насправді, — як його слово, що діє у вас, віруючих. 14Брати й сестри, ви наслідували церкви нашого Отця в Христі Ісусі, що в Юдеї, бо ви зазнали того самого від своїх земляків, що й вони від юдеїв, 15які вбили Господа Ісуса та пророків, вигнали нас, не догоджають нашому Отцеві й противляться всім людям, 16перешкоджаючи нам говорити язичникам, щоб ті спаслися, і так постійно доповнюють міру своїх гріхів. Але ось гнів нарешті спіткав їх.
Прагнення знову вас побачити
17Брати й сестри, розлучені з вами на короткий час — тілом, а не серцем, — ми тим більше прагнули побачити ваше обличчя, з великою тугою. 18Ми хотіли прийти до вас — я, Павло, не раз і не двічі, — але сатана перешкодив нам. 19Бо яка наша надія, радість чи вінець хвали перед нашим Господом Ісусом, коли Він прийде? Хіба не ви? 20Так, ви — наша слава й радість.
