Єремія 10

10 ¹Слухай слово, яке говорить тобі наш Отець, доме Ізраїлів.

²Так говорить наш Отець: Не вчіться дороги народів і не бійтеся знамень небесних, хоч народи їх бояться.

³Бо звичаї народів — марнота: хтось зрубує дерево в лісі, і майстер обробляє його своїм різцем. ⁴Його оздоблюють сріблом і золотом, прибивають молотком та цвяхами, щоб не впало. ⁵Мов опудало на огірковому полі, їхні ідоли не можуть говорити; їх треба носити, бо вони не можуть ходити. Не бійтеся їх, бо вони не можуть заподіяти шкоди, та й добра зробити не мають сили.

⁶Немає нікого подібного до тебе, наш Отче; ти великий, і велике ім’я твоє в могутності. ⁷Хто не боявся б тебе, Царю народів? Це належить тобі, бо серед усіх мудреців народів і в усіх їхніх царствах немає нікого подібного до тебе. ⁸Усі вони нерозумні й безглузді; їхнє навчання — від марних ідолів, що є лише деревом. ⁹Куте срібло привозять із Таршішу, а золото — з Уфазу, виготовлене майстрами й золотарями; їхнє вбрання — блакить і багряниця, усе це — діло вмілих рук. ¹⁰А наш Отець — істинний; він живий Отець і вічний Цар. Від гніву його тремтить земля, і народи не можуть витримати його люті.

¹¹Скажіть їм: «Боги, що не створили неба й землі, згинуть із землі й з-під небес.» ¹²Це він створив землю своєю силою, утвердив світ своєю мудрістю і розпростер небеса своїм розумом. ¹³Коли він гримить, води в небесах шумлять; він підносить тумани від країв землі. Він творить блискавки для дощу і виводить вітер зі своїх сховищ. ¹⁴Кожна людина нерозумна й без знання; кожен золотар осоромлений своїми ідолами, бо його литі образи — обман, і немає в них дихання. ¹⁵Вони — марнота, посміховисько; у час кари своєї вони згинуть. ¹⁶Частка Якова не така, як вони, бо він — той, хто створив усе, а Ізраїль — плем’я його спадщини; Отець небесних військ — ім’я його. ^a a v16 «Частка Якова» — це титул Бога, що називає його істинним скарбом і спадщиною, яка належить його народові.

Прийдешнє вигнання

¹⁷Збери свій клунок із землі, ти, хто живеш в облозі.

¹⁸Бо так говорить наш Отець: Ось цього разу я викидаю мешканців цього краю, і наведу на них біду, щоб вони її відчули.

¹⁹Горе мені через мою рану! Тяжке моє каліцтво. Але я сказав: «Справді, це моя хвороба, і я мушу її нести.» ²⁰Мій намет зруйнований, і всі мої мотузки порвані. Мої діти покинули мене, і їх уже немає; нема кому знову напнути мій намет чи поставити мої завіси. ²¹Бо пастирі стали нерозумними і не шукали нашого Отця; тому не мали успіху, і вся їхня отара розпорошена. ²²Слухай! Надходить звістка — великий гуркіт із північного краю, — щоб обернути міста Юди на пустку, на житло шакалів. ²³Я знаю, наш Отче, що дорога людини не належить їй самій; ніхто, хто ходить, не може спрямувати власних кроків.

Молитва Єремії про милосердя

²⁴Картай мене, наш Отче, але справедливо — не в гніві твоєму, щоб ти не звів мене нанівець. ²⁵Вилий гнів твій на народи, що не знають тебе, і на племена, що не прикликають твого імені; бо вони пожерли Якова — пожерли його й знищили — і спустошили його пасовисько.