Осія 4

4 ¹Слухайте слово нашого Отця, діти Ізраїлю, бо має він позов проти жителів цієї землі: немає вірності, немає заповітної любові й немає пізнання його на землі. ^a a v1 Наш Отець висуває заповітний позов проти свого народу — не як далекий суддя, а як зранений Отець, що називає вірність, любов і пізнання його, які вони втратили. ²Є лише клятви та брехня, убивство, крадіжка й перелюб; вони порушують усякі межі, і кровопролиття йде за кровопролиттям. ³Тому земля сумує, і всі, хто живе на ній, знемагають разом із дикими звірами та птахами небесними; навіть риби морські гинуть.

⁴Та нехай ніхто не звинувачує, нехай ніхто не докоряє, бо народ твій — як ті, що сперечаються зі священиком. ^b b v4 Сперечатися зі священиком означало відкидати того, кого було поставлено представляти народ перед Богом, — вершина непокори. ⁵Ти спотикаєшся вдень, і пророк спотикається з тобою вночі; і знищу я матір твою. ⁶Народ мій гине через брак пізнання. Бо ти відкинув пізнання, і я відкидаю тебе як священика свого; бо ти забув закон Отця твого, то і я забуду дітей твоїх. ⁷Що більше вони множилися, то більше грішили проти мене; я оберну їхню славу на ганьбу.

⁸Вони годуються гріхом народу мого і прагнуть серцем їхнього беззаконня. ⁹І буде так: який народ, такий і священик. Я покараю їх за їхні дороги й відплачу їм за їхні вчинки. ¹⁰Будуть їсти, та не наситяться; вдаватимуться до розпусти, та не примножаться, бо покинули вони нашого Отця й залишили його дороги. ¹¹Розпуста, вино й молоде вино забирають розум.

¹²Народ мій питає поради в дерев’яного ідола, і палиця їхня дає їм віщування; бо дух розпусти звів їх з дороги, і вони чинили розпусту, покинувши Отця свого. ¹³Вони приносять жертви на вершинах гір і кадять на пагорбах, під дубом, тополею й теребінтом, бо приємна їхня тінь. Тому дочки ваші вдаються до розпусти, а наречені ваші — до перелюбу. ¹⁴Я не покараю дочок ваших, коли вони вдаються до розпусти, ні наречених ваших, коли вони чинять перелюб; бо самі чоловіки відходять із блудницями й приносять жертви з храмовими блудницями — народ без розуміння йде до загибелі.

¹⁵Хоч ти, Ізраїлю, чиниш розпусту, нехай Юда не стане винним. Не ходіть до Ґілґалу; не підіймайтеся до Бет-Авену; і не кляніться: «Як живий наш Отець». ^c c v15 Бет-Авен («дім беззаконня») — глузливе прізвисько, яке Осія дав Бет-Елю, головному святилищу північного царства. ¹⁶Ізраїль упертий, мов уперта телиця. Чи може тепер наш Отець пасти їх, як ягня на відкритому лузі? ¹⁷Єфрем прилучився до ідолів; залиш його. ¹⁸Коли їхнє питво закінчується, вони вдаються до розпусти; їхні правителі дуже люблять ганьбу. ¹⁹Вітер огорнув їх своїми крилами, і вони засоромляться через свої жертовники.