Псалми 139 (138)

139 ¹Ти дослідив мене, Отче мій, і знаєш мене. ²Ти знаєш, коли я сідаю й коли встаю; здалека розумієш мої думки. ³Ти досліджуєш мою дорогу й мій спочинок, і всі мої шляхи тобі знайомі. ⁴Ще немає слова на моєму язиці, а ти вже знаєш його повністю, Отче мій. ⁵Ти оточуєш мене ззаду й спереду, і кладеш на мене свою руку. ⁶Таке знання надто дивовижне для мене; воно надто високе, мені його не осягнути.

⁷Куди піти мені від твого Духа? Куди втекти від твоєї присутності? ⁸Якщо зійду на небеса — ти там; якщо постелю собі в могилі — ти там. ⁹Якщо полину на крилах світанку й оселюся на краю моря, ¹⁰навіть там твоя рука поведе мене, і твоя правиця міцно триматиме мене. ¹¹Якщо скажу: «Напевно, темрява сховає мене, і світло навколо мене стане ніччю», ¹²навіть темрява не темна для тебе; ніч сяє, мов день, бо темрява — як світло для тебе.

¹³Бо ти створив моє нутро; ти виткав мене в утробі моєї матері. ^a a v13 Кожну людину наш Отець особисто творить і знає від утроби — немає випадкових життів. ¹⁴Хвалю тебе, бо дивовижно й страшно я створений; дивовижні твої діла, і моя душа добре це знає. ¹⁵Не був прихований від тебе мій остов, коли творився я в таємниці, майстерно витканий у глибинах землі. ¹⁶Твої очі бачили моє ще несформоване тіло; усі мої дні були записані в твоїй книзі і призначені мені, перш ніж з’явився хоч один із них. ¹⁷Які ж дорогі для мене твої думки, Отче мій! Яка ж велика їхня кількість! ¹⁸Якби я міг полічити їх, вони були б численніші за піщинки. Коли прокидаюся, я все ще з тобою.

¹⁹О, якби ти знищив нечестивих, Отче мій! Геть від мене, ви, що прагнете крові! ²⁰Вони говорять про тебе зі злим наміром; твої вороги марно беруть твоє ім’я. ²¹Хіба не ненавиджу я тих, хто ненавидить тебе, Отче мій? Хіба не гидую тими, хто повстає проти тебе? ²²Ненавиджу їх повною ненавистю; вважаю їх своїми ворогами.

²³Досліди мене, Отче мій, і пізнай моє серце; випробуй мене й пізнай мої тривожні думки, ²⁴І подивися, чи є в мені якась хибна дорога, і веди мене дорогою вічною.