Пісня пісень 8

8 ¹О, якби ти був мені як брат, що ссав груди моєї матері! Якби я зустріла тебе надворі, я б цілувала тебе, і ніхто б не зневажав мене. ²Я повела б тебе й привела в дім моєї матері — ту, що навчала мене. Я напоїла б тебе пряним вином, соком мого гранату. ³Його ліва рука під моєю головою, а права рука його обіймає мене. ⁴Заклинаю вас, доньки єрусалимські: не турбуйте й не будіть кохання, доки воно само не забажає.

⁵Хто це сходить із пустелі, спираючись на свого коханого? Під яблунею я збудила тебе; там мати твоя мучилася тобою, там мучилася та, що породила тебе.

⁶Поклади мене печаттю на серце своє, печаттю на рамено своє; бо міцне кохання, як смерть, а ревнощі його невблаганні, як могила. Воно спалахує, мов вогонь, — саме полум’я нашого Отця. ^a a v6 Вогонь кохання тут названо іменем Самого Бога — це кохання палає самим полум’ям нашого Отця, найглибшим джерелом усякої істинної та незгасної любові. ⁷Води великі не можуть згасити кохання, і ріки не змиють його. Якби хтось віддав за кохання все багатство свого дому, його б тільки зневажили.

⁸Є в нас сестричка менша, і грудей ще немає в неї. Що ж зробимо для нашої сестри того дня, коли засватають її? ⁹Якщо вона мур, збудуємо на ній срібну вежу; а якщо вона двері, обкладемо її кедровими дошками.

¹⁰Я була муром, а груди мої — наче вежі; і тоді в його очах я стала тією, що знайшла мир. ¹¹Був у Соломона виноградник у Ваал-Гамоні; він віддав його в найм виноградарям, і кожен мав приносити тисячу срібняків за плоди його. ¹²Мій виноградник, власний мій, переді мною. Тисяча нехай буде тобі, Соломоне, а дві сотні — тим, хто стереже його плоди.

¹³Ти, що живеш у садах, товариші мої прислухаються до твого голосу; дай і мені почути його.

¹⁴Поспіши, коханий мій, і будь подібний до газелі чи до молодого оленя на горах пахощів.