Отець посилає свого пророка
Наш Отець ставить Єзекіїля на ноги й доручає йому місію: його послано до народу, названого бунтівним, упертим на обличчя і, найімовірніше, неслухняним. Йому велено говорити попри все й не боятися їх, а тоді дають сувій, списаний з обох боків голосіннями, плачем і горем.
2 1Він сказав мені: «Сину людський, стань на ноги, і говоритиму з тобою». a a v1 Тут „син людський“ означає просто „смертна людина“ — це вказує на Єзекіїля як на слабку людину, що стоїть перед живим Богом, а не царський титул, який Ісус згодом привласнює собі.
2Дух нашого Отця ввійшов у мене, коли наш Отець говорив, і поставив мене на ноги, і я почув, як він говорив до мене.
3Він сказав мені: «Сину людський, Я посилаю тебе до народу Ізраїлю, до бунтівних народів, що збунтувалися проти мене. Вони та їхні батьки грішили проти мене аж до цього самого дня. 4Вони твердолиці та жорстокосерді. Я посилаю тебе до них, і ти скажеш їм: „Так говорить Владика Отець“. 5Чи вони послухають, чи відмовляться — бо вони бунтівний дім — вони дізнаються, що серед них був пророк. 6А ти, сину людський, не бійся ні їх, ні їхніх слів, хоч терни й колючки з тобою і ти живеш серед скорпіонів. Не бійся їхніх слів і не лякайся їхніх облич, бо вони бунтівний дім. 7Ти маєш говорити їм мої слова, чи вони послухають, чи відмовляться, бо вони бунтівники. 8А ти, сину людський, слухай, що Я говорю тобі. Не бунтуй, як той бунтівний дім. Відкрий свої уста і з’їж те, що Я даю тобі».
9Я глянув, і ось рука простяглася до мене, а в ній — сувій книги. 10Він розгорнув його переді мною; спереду й ззаду було написано плач, стогін і горе.
