Волання з пороху
Молитва страждальця, коли він знемагає й виливає свій плач перед нашим Отцем.
Молитва хворого: дні, як дим, кості горять, попіл замість хліба, безсонні ночі, як у самотнього горобця на даху. На півдорозі він перестає описувати себе й звертається до відбудови Сіону та до Отця, Який переживе небеса, що зношуються, як одяг.
102 1Почуй мою молитву, Отче; нехай волання моє про допомогу дійде до тебе. 2Не ховай обличчя свого від мене в день моєї скорботи. Прихили своє вухо до мене; у день, коли кличу, озвися до мене швидко.
3Бо дні мої зникають, мов дим, а кості мої палають, наче в печі. 4Серце моє вражене й зів’яле, мов трава; я навіть забуваю їсти свій хліб. 5Від стогону мого лишилися на мені тільки шкіра та кості. 6Я став, мов сова пустельна, жителька пустині, наче сич серед руїн. a a v6 Сова пустельна та сич серед руїн були птахами покинутих, спустошених місць — яскраві образи цілковитої самотності й залишеності. 7Я лежу без сну; я став, мов самотній горобець на даху. 8Цілий день вороги мої ганьблять мене; ті, що лютують на мене, ім’ям моїм проклинають. 9Бо попіл я їм, наче хліб, і питво своє змішую зі сльозами, 10через обурення твоє та гнів твій; бо ти підняв мене й відкинув геть. 11Дні мої — мов тінь, що видовжується, і сам я в’яну, наче трава.
12А ти, Отче, царюєш повіки; слава твоя триває з роду в рід. 13Ти встанеш і змилуєшся над Сіоном, бо час виявити йому ласку; настала призначена пора. 14Бо раби твої люблять каміння його і жаліють його порох. 15Народи боятимуться імені нашого Отця, і всі царі землі — слави твоєї. 16Бо наш Отець відбудує Сіон; він явиться у славі своїй. 17Він почує молитву знедолених і не знехтує їхнім благанням.
18Нехай запишуть це для прийдешнього покоління, щоб народ, який ще буде створений, прославив нашого Отця: 19що він споглянув зі святої висоти своєї; з небес наш Отець подивився на землю, 20щоб почути стогін в’язня, щоб звільнити приречених на смерть, 21щоб ім’я нашого Отця звіщали на Сіоні, а хвалу його — в Єрусалимі, 22коли зберуться разом народи й царства, щоб поклонитися нашому Отцю.
23Він підірвав мою силу в дорозі; він скоротив мої дні. 24Тому я сказав: «Отче мій, не забирай мене посеред життя мого — ти, чиї роки тривають з роду в рід. 25Колись давно ти заклав основи землі, і небеса — творіння рук твоїх. b b v25 Послання до євреїв 1:10-12 відносить ці слова до Ісуса — Господа нашого Ісуса, вічного Сина, через якого наш Отець створив усе. 26Вони загинуть, а ти залишишся; усі вони зносяться, мов одежа. Ти зміниш їх, немов убрання, і вони минуть. 27Але ти — той самий, і роки твої ніколи не скінчаться. 28Діти рабів твоїх житимуть безпечно, а їхні нащадки стоятимуть твердо перед тобою».
