2 Послання Петра 1

1 ¹Симон Петро, слуга й апостол Ісуса Христа, — тим, хто одержав віру, таку ж дорогоцінну, як і наша, через праведність нашого Бога і Спасителя Ісуса Христа: ²Нехай благодать і мир примножаться вам через пізнання нашого Отця та Ісуса, нашого Господа.

Учасники Отцевої природи

³Його божественна сила дала нам усе потрібне для життя й побожності, через пізнання Того, Хто покликав нас своєю славою та досконалістю. ⁴Через них він дав нам свої дорогоцінні й величні обітниці, щоб через них ви стали учасниками божественної природи, уникнувши розтління світу, що постало через лихі пожадання. ⁵Тож, докладаючи всіх зусиль, додайте до вашої віри доброчесність, а до доброчесності — знання; ⁶до знання — стриманість; до стриманості — витривалість; до витривалості — побожність, ⁷до побожності — братолюбство; до братолюбства — любов. ⁸Бо якщо ви маєте ці якості, і вони зростають, то не дадуть вам бути бездіяльними чи безплідними в пізнанні нашого Господа Ісуса Христа. ⁹А хто не має цього, той сліпий, короткозорий, забувши, що був очищений від своїх колишніх гріхів. ¹⁰Тому, брати і сестри, намагайтеся утверджувати своє покликання та обрання; робіть це — і ніколи не спіткнетеся. ¹¹Бо так щедро відкриється вам вхід у вічне Царство нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.

¹²Тому я завжди нагадуватиму вам про це, хоча ви й знаєте це і твердо стоїте в істині, яку тепер маєте. ¹³Вважаю правильним спонукати вас нагадуваннями, доки перебуваю в цьому наметі, ^a a v13 Петро називає своє фізичне тіло «наметом» — тимчасовим житлом, яке він незабаром залишить (див. 2 Коринтян 5:1–4). ¹⁴бо знаю, що скоро відкладу свій намет, як показав мені наш Господь Ісус Христос. ¹⁵Я також подбаю, щоб ви й після мого відходу завжди могли згадувати про це.

¹⁶Адже ми не йшли за хитромудрими міфами, звіщаючи вам про силу й пришестя нашого Господа Ісуса Христа, — ми були очевидцями його величі.

¹⁷Він прийняв честь і славу від нашого Отця, коли до нього пролунав голос від величної Слави: «Це мій Син, якого я люблю; я тішуся ним». ^b b v17 Це власні слова Отця на горі — він тішиться своїм Сином і називає його улюбленим; той самий голос чули Петро, Яків та Іван під час преображення.

¹⁸Ми самі чули цей голос, що пролунав із неба, бо були з ним на святій горі.

¹⁹Ще маємо й надійніше пророче слово, — і ви добре робите, що звертаєте на нього увагу, наче на світильник, що сяє в темному місці, доки не займеться день і не зійде вранішня зоря у ваших серцях. ²⁰Насамперед знайте, що жодне пророцтво Писання не походить від власного тлумачення. ²¹Бо ніколи пророцтво не з’являлося з волі людини, але люди говорили від нашого Отця, несені Святим Духом.