Слово над Дамаском
Дамаск стає купою руїн, а слава Ізраїлю тоншає до двох-трьох оливок на верхівці обтрушеного дерева. Суть виринає посередині: люди нарешті дивляться на свого Творця, нашого Отця, а не на те, що зробили їхні пальці. Народи ревуть, як море, а потім зникають.
17 1Пророцтво про Дамаск. Ось — Дамаск більше не буде містом; він перетвориться на купу руїн. 2Міста Ароера покинуті; їх залишать для отар, які лежатимуть, і ніхто їх не сполохає. 3Зникне твердиня з Єфрема і царство з Дамаска; а залишок Арама буде, як слава синів Ізраїля, — каже Отець небесних військ.
4Того дня слава Якова применшиться, і жир його тіла змарніє. 5Буде це так, як коли жнець збирає збіжжя на пні й рукою своєю зжинає колосся; буде це так, як коли хтось визбирує зерно в долині Рефаїм. 6Та залишиться декілька, як коли обтрушують оливкове дерево: дві чи три стиглі оливки на самім вершечку, чотири чи п’ять на плідних гілках, — каже Отець Ізраїля. a a v6 Хлібороби, що вирощували оливки, збирали врожай, обтрушуючи гілки довгими жердинами, щоб збити плоди додолу; кілька оливок на самім вершечку завжди залишалися недосяжними.
7Того дня люди поглянуть на свого Творця, і очі їхні звернуться до Святого Ізраїлевого — нашого Отця. b b v7 «Святий Ізраїлів» — це характерне для Ісаї ім’я нашого Отця, яке називає його святим Богом, що зв’язав себе з народом, який часто забуває про нього. 8Не поглянуть вони на жертовники, діло рук своїх, і не задивлятимуться на те, що виготовили власні їхні пальці, — на стовпи Ашери та кадильні жертовники. 9Того дня їхні укріплені міста будуть, як покинуті місця в лісах і на вершинах пагорбів, що їх залишили, коли прийшли сини Ізраїля; і настане спустошення. 10Бо ти забув Отця спасіння твого і не згадав Скелі твого захистку. Тому, хоч ти й насаджуєш приємні сади та висаджуєш пагони чужої лози, 11і хоч того дня, коли насадиш їх, вони почнуть пускати паростки, і до ранку твій посів розквітне, та врожай зникне в день скорботи й невиліковного болю. 12О, гомін багатьох народів — вони ревуть, наче рев морів! Гуркіт племен — вони гуркочуть, наче гуркіт могутніх вод! 13Племена гуркочуть, наче гуркіт великих вод, та наш Отець дорікне їм, і вони втечуть далеко, гнані вітром, наче полова на пагорбах, наче вихор пилу перед бурею. 14Увечері — раптовий жах! До ранку їх уже немає. Така частка тих, хто грабує нас, доля тих, хто обкрадає нас.
